2. Поради Конфуція
(2500 років тому)
«… пристосуватися до індивідуальних
потреб учнів із різними стилями
навчання,
створювати всім рівні можливості».
3. Мета.
Акцентувати увагу педагогів на створенні сприятливих умов для успішного
навчання нечуючих учнів з різним рівнем освітніх потреб та на видах
диференційованої допомоги задля всебічного розвитку та подальшої
соціалізації.
Актуальність та значущість.
Дидактичні засади інтелектуального розвитку глухої дитини базуються на
врахуванні індивідуальних особливостей і можливостей.
Головною проблемою на шляху зближення умов та якісних результатів
освітнього процесу, учасниками якого являються глухі школярі, є обмежені
мовні, а отже і навчальні можливості учнів.
Саме тому, специфіка системи надання освітніх послуг та особливості
навчальних потреб глухих дітей не дають можливості без істотних змін та
аналізу дидактичних основ здійснювати навчання дітей з вадами слуху. Тому
одним із пріоритетів у роботі з нечуючими учнями має бути реалізація
принципу диференційованого та індивідуального навчання.
4. Загальні рекомендації щодо створення сприятливих умов для
реалізації принципу диференціації та індивідуалізації навчання:
• врахування закономірностей вікових психофізичних особливостей кожної дитини,
ступеня самостійності у навчальній діяльності;
• максимальне використання компенсаторних можливостей;
• урахування рівня актуального розвитку та зони найближчого розвитку;
• прогнозування перспективних ліній розвитку особистості;
• урахування стану слуху, зору, пам’яті, уваги, інтелектуального розвитку, рівня
сформованості фонетико-фонематичних уявлень;
• диференціація учнів за ознаками асиметрії півкуль головного мозку;
• побудова навчального процесу з урахуванням динаміки розвитку типу пам’яті
(використання опорних конспектів - для учнів з добре розвиненою зоровою пам’яттю;
спеціальних карток, перфокарт ( як периферійних стимулів) - з високим рівнем
тактильної пам’яті тощо);
• здійснення навчання лише в зоні потенційного розвитку дитини;
• уміння вчителя спиратися не лише на вимоги програм, а, й в першу чергу, - на реальні
можливості учня;
• цілеспрямоване застосування великого спектру стратегій, тактик та методів і прийомів
задля продуктивного навчання;
• зміна методик викладання, характеру подачі матеріалу, без коригування змісту або
концептуальної складності навчального завдання;
• дотримання суворої наступності та послідовності в навчанні, перехід від легкого до
складного, від конкретного – до абстрактного;
5. Загальні рекомендації щодо створення сприятливих умов для реалізації принципу
диференціації та індивідуалізації навчання:
• паралельний і гармонійний розвиток «розуму, волі, серця і руки» кожного
учня;
• адаптація навчальних підходів щодо визначення рівня складності і темпу
викладання;
• дозування навчального матеріалу з урахуванням особистісно-орієнтованої
парадигми;
• планування уроку з урахуванням діагностичних карт утруднень учнів на
основі дефіцитного ресурсу;
• формування творчої особистості учня щодо уміння координувати зусилля у
вирішенні проблеми;
• прогнозування успіху кожного школяра, нівелювання «запаху поразки»;
• здійснення диференційованого підходу до учнів з акцентом на використання
заходів диференційованої допомоги школярам з різним рівнем підготовки;
• активне і зацікавлене ставлення до отримання знань суб’єктів навчального
процесу без суттєвого зниження об’єму та ступеня складності навчального
матеріалу;
• надання допомоги кожному школяреві «вписатися» в ауру учнівського
колективу;
• інтеграція добре знайомих елементів педагогічних методик і прийомів, що в
цілому формують цікавий, ефективний підхід;
• забезпечення єдності дій всього педагогічного ансамблю задля формування
цілісної системи, спрямованої на досягнення обов’язкового позитивного
результату.
7. Види диференційованої допомоги дітям з різним рівнем розвитку.
Визначення поелементного складу
об’єкту, зв’язку цілого та часткового.
Акцентуальне використання –аудіо та
відеовізуальних засобів інформації.
Побудова логічного ланцюжка суджень
із декількох запропонованих варіантів.
Наведення аргументів і доказів, на підставі
яких можна побудувати відповідь,схему,
модель.
8. Формулювання гіпотези, відбір методів
вирішення проблем.
Інструктування учнів щодо використання
різноманітних видів пам’яток.
Розподіл складних завдань на ряд
елементарних.
Складання й використання плану відповіді
або виступу.
Види диференційованої допомоги дітям з різним рівнем розвитку.
Вказівка на причинно-наслідкові зв'язки,
які необхідні для виконання завдання.
9. Використання вказаних правил, формул, на основі яких виконується
завдання.
Надання учневі словесної
або письмової інструкції.
Виокремлення негативних тенденцій
при виконанні завдань (у підрахунках,
кресленнях, складанні алгоритму дій,
установленні залежності, формулюванні
відповідей).
Вказівка на тип задачі або правила, на які спираються
запропоновані завдання.
Види диференційованої допомоги дітям з різним рівнем розвитку..
10. Вказівка на алгоритм
виконання.
Формулювання додатків до завдання у вигляді креслень з позначеннями
або без них, малюнка, схеми та рекомендацією до їх виконання.
Запис умови (окрім словесної) у
вигляді таблиці, матриці,
позначок.
Наведення аналогічного завдання,
виконаного раніше.
Створення дорожньої карти виконання завдання.
Види диференційованої допомоги дітям з різним рівнем розвитку.
11. Пропозиція щодо виконання допоміжного завдання, яке
спонукало б до вирішення головного питання.
Попередження про найбільш типові помилки та
невірні підходи.
Координування дій щодо пошуку правильного
розв’язання проблеми за допомогою асоціацій.
Повідомлення відповіді чи результату
заздалегідь.
Види диференційованої допомоги дітям з різним рівнем розвитку.
12. Дуже важливо, щоб вчителі, що здійснюють допомогу учням, при
складанні численних карток – консультацій, таблиць, пам’яток, порад,
пам’ятали, що необхідно розвивати життєво компетентну особистість, здатну
успішно виконувати будь-яке завдання, шляхом інтеріоризації нормативних
уявлень про навчальну діяльність і реалізацію активної позиції кожного учня.
Головна мета диференційованої допомоги полягає в тому,
щоб будь-яким чином всіх інтелектуально повноцінних дітей
підняти на потрібний освітній рівень відповідно
максимальним можливостям конкретної дитини у зоні її
найближчого розвитку, тобто на оптимальний для неї рівень.
14. Система навчання за таким алгоритмом передбачає розподіл
учнів за рівнем готовності до сприйняття навчального матеріалу.
Але, при цьому, на дітей не чіпляють ніяких ярликів; метою
педагога є - зробити доступним навчання для кожного школяра.
Це означає, що кожна дитина має шанс перейти на більш вищий
щабель, тобто досягти кращих результатів.
15. Посилання на використані джерела:
• Логачевська С. П. Диференціація в звичайному класі. – К.: 1998. – 288 с. 5.
• Логачевська С. П. Методика диференційованого навчання. 150 фрагментів
уроків мови і математики в 1-4-х класах з елементами диференціації. –
Кам’янець-Подільський: Абетка, 2005. – с. 240 с.
• Комар О. Навчання школярів за інтерактивними методами // Ріднашкола. –
2006. — №5. — С.57- 60.
• Диференційований підхід до навчання (електронний ресурс). Режим доступу
:
http://www.yrok.net.ua/load/korekcijna_pedagogika/korekcijna_pedagogika/difere
ncijovanij_pidkhid_do_navchannja/156-1-0-3824
• Основы дифференцированного обучения в школе (електронний ресурс).
Режим доступу : differencirovannoe_obuchenie_v_shkole.ppt
• Малюнки. Режим доступу :
https://yandex.ua/images/search?p=1&text=%D1%87%D0%B5%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%87%
D0%BA%D0%B8&_=1457001143538;
• https://yandex.ua/images/search?text=%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D1%83%D0%BB%D1%8B;
• https://yandex.ua/images/search?text=%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%84%D1%83%D1%86%D0%B8%D0%B
9&img_url=http%3A%2F%2Fcs623324.vk.me%2Fv623324202%2F1bef5%2FMdp59X5RsxI.jpg&pos=20&rpt=si
mage&_=1457101879488;
• https://yandex.ua/images/search?text=класс&_=145710187957
