2. Сьогодні, на перший погляд, цивілізований світ майже повністю припинив
застосування військових методів у з’ясуванні стосунків між державами і став
саме таким завдячуючи міжнародній дипломатії, угодам про нерозповсюдження
ядерної і міжконтинентальної зброї та всіляким економічним засобам на кшталт
економічних санкцій та ембарго.
Але це тільки на перший погляд. Ще якихось півстоліття тому найстрашнішою
військовою зброєю був атом. З тих часів технології і методи ведення воєн
вдосконалилися так само, як вдосконалився, наприклад, телевізор чи телефон.
У XXI столітті, за оцінками експертів, справжня війна ведеться в інформаційній
сфері. При цьому, існує кілька фронтів бойових дій (кілька рівнів): зовнішній – де
суб’єктами бойових дій є держави, і внутрішній – де війна з супротивником
ведеться із застосуванням різноманітних корпорацій та недержавних або,
точніше, неурядових організацій (НУО, non-governmental organization - NGO), які
діють у тій чи іншій державі.
Інформаційна сфера в епоху мережевих воєн пов'язує між собою всі рівні
ведення війни і сьогодні саме ця область є пріоритетною. Вона охоплює
системи передачі інформації, всілякі механізми її добування, математичні
моделі обробки інформації і т. п. У свою чергу, сфера мережевих воєн
виділилася в самостійну категорію і, поряд з війнами у фізичному середовищі,
набула найважливішого, якщо не центрального значення.

3. У порівнянні з державою, мережеві структури мають істотно більшу ступінь
корпоративності, а, відтак, є значно більш цілісними, більш високо
організованими, більш ефективними для управління і досягнення результатів.
Мережеві структури ніяк не скуті власними розмірами та всілякого роду
територіальними обмеженнями. Навпаки, «мережа» прагне до розширення і
зростання своєї соціальної значущості, до збільшення впливовості - аж до
повної монополізації контролю над соціальною дійсністю.
Виходячи з цих обставин, громадянство, декларована приналежність до тієї чи
іншої політичної партії, або релігійної конфесії «солдат» мережевих воєн
сьогодні мало що важать і є вельми умовними.
Тактика мережевих воєн побудована на тому, що сьогодні з року в рік в країнах-
супротивниках зростає кількість самоврядних приватних або неурядових
організацій. При цьому, у країн-нападників за законами вільного ринку у
відповідь на зростаючий ринковий запит розвивається потужний бізнес
приватних військових компаній (ПВК, PMC - private military company). Саме ці дві
категорії організацій (НУО і ПВК) перетворюються в бойові підрозділи, пов'язані
в одну мережу, доповнюючи один одного на різних рівнях.
Приватні військові фірми, приватні політологічні фонди та неурядові організації -
нова сфера послуг.

4. ПВК зародилися в кабінетах і лабораторіях виробничих компаній, що володіють
військовим ноу-хау самого високого рівня, на чию продукцію є світовий попит.
Але ця продукція, щоправда, рідко призначена для використання на
батьківщині. В даний час персонал «бойових компаній», за деякими даними,
нараховує понад 1,5 млн. чоловік.
В інтерв'ю американському телеканалу PBS директор британської приватної
військової фірми «Erinys» Енді Менвіл заявив: «Те, чим ми займаємося, - секрет.
Ми не хочемо, щоб інші знали хто є наші клієнти, де ми здійснюємо свою
діяльність і як ми це робимо». «Ми нічого не говоримо без дозволу наших
клієнтів».
Один з представників вашингтонського Інституту політичних досліджень в 2004
році сказав: «Самим прикрим в діяльності приватних військових і політичних
фірм є те, що вони виконують функції, покладені на державу, отримують гроші
американських платників податків, літають на літаках США, використовують
військово-повітряні бази міністерства оборони - все це роблять від імені
американського народу».
Виникає проблема правового характеру. Бо оскільки мова йде про приватні
контракти в юридичному сенсі, третя сторона не має жодної можливості
ознайомитися з ними, навіть парламентарії.

5. Справа в тому, що відповідно до закону, Конгрес може вимагати офіційного
ознайомлення тільки з тими контрактами, сума яких перевищує 50 млн. доларів.
Такі контракти становлять невелику частку, оскільки існує практика поділу
контрактів таким чином, щоб сума кожного з них не перевищувала підзвітної
величини.
В даний час ми можемо побачити на сайтах деяких компаній, наприклад -
«Science Applications International Cooperation», такі види послуг: «електронна
війна», «ведення інформаційної війни», «система планування місій».
ПВК отримують замовлення через спеціально захищені канали і адреси в
Інтернеті. Інформацію, необхідну для виконання роботи, вони також отримують
переважно в глобальній мережі створюючи так звані «Центри моделювання
бойових дій» (фірма «Cubic» із Сан-Дієго, Каліфорнія).
Мережевий принцип організації приватних військових компаній дозволяє їм
через Інтернет організовувати широкі мережі забезпечення навчального
процесу так званих «Менеджерів ризику» («EUBSA» - німецька дочірня фірма
компанії «Paladin Risk») і здійснювати контроль за їх підготовкою у таборах
Англії, Франції, США.
Наступною важливою сферою послуг приватних військових фірм і компаній є
розвідка, що включає в себе збір інформації.

6. В результаті розвитку мережевих технологій засоби збору та аналізу інформації
отримали значний поштовх. Цими технологіями найчастіше володіють ПВК і
пропонують їх саме ці фірми.
За неофіційними даними, половина сумарного бюджету різних американських
секретних служб, що становить близько 50 млрд. доларів, припадає саме на
ПВК.
По-перше, це весь сектор перехоплення сигналів і підключення до мереж
зв'язку, в яких використовуються електромагнітні пристрої - як наземні, так і
супутникові. За їх допомогою контролюється як мобільний, так і стаціонарний
зв'язок, радіозв'язок, зв'язок за допомогою лазерних і видимих ​світлових
сигналів, а також зв'язок за допомогою Інтернету та електронної пошти.
По-друге, це весь сектор послуг уловлювання «графічних» даних і інформації
фотографічної, електронної, інфрачервоної або ультрафіолетової природи на
суші, на морі, в повітрі або в космічному просторі.
Обробка таких даних і аналіз такої інформації для потреб секретних служб
складає значну частку приватних військових контрактів. Так Британська фірма
«Аке Limited» рекламує на своєму сайті «консультації щодо ризиків у реальному
режимі часу» у сфері розвідки.

7. У сфері приватного військового бізнесу можна побачити певну класифікацію
ПВК, що заснована на прийнятій у військових колах «типології вістря списа»:
простір, звужуючись від основи до вістря, символізує, з одного боку, віддалення
від «тилу» і наближення до «фронту», а з іншого боку, зменшення чисельності
особового складу - тобто співвідношення людських сил, що знаходяться на
передовій і кількості обслуговуючого їх персоналу. Сьогодні це співвідношення,
зазвичай, становить 1:100.
Першими йдуть «фірми бойової підтримки» (безпосередню участь у бойових
діях). Далі - «фірми військово-консультаційні» (навчання та розробка стратегії).
Ще далі - «військові постачальницькі фірми» (матеріально-технічне постачання і
забезпечення).
Багато фірм та компаній перетворилися на широко розгалужені холдинги,
наприклад, як «Military Professional Resources Inc.» Ця компанія належить
американському концерну з виробництва зброї «Lockheed Martin».
Концерни, в свою чергу, поширили діапазон своїх військових послуг і отримали
доступ на національні та міжнародні ринки капіталів і фінансів. Створюються
так звані «Віртуальні фірми», «Віртуальні лобістські офіси», «Інтернет юридичні
офіси», «Оперативні офіси». ПВК - сьогодні є глобальними гравцями у сфері
психологічних воєн.

8. Феноменом зовсім іншого роду, що сприяв піднесенню ПВК, була зміна способів
ведення бойових дій в таких концепціях, як «Revolution in Military Affair» і
«Network Centric Warfare» (Мережеві бойові дії).
У центрі цього феномена стоїть використання електронних та інформаційних
технологій. У діяльності ПВК відбулися зміни у веденні бойових дій. Введено
два таких поняття: «інформаційна війна» і «командна війна». Перше означає
використання інформації та інформаційних систем в наступальних або
оборонних цілях, щоб підключатися до комп'ютерних мереж та інформаційних
баз супротивника, експлуатувати їх, виводити їх з ладу або руйнувати.
Під «командною війною» розуміється комбіноване використання електронних,
фізичних психологічних і спеціальних засобів для здійснення впливу на
командний склад супротивника, введення його в оману і ослаблення.
Ці методи були успішно використані приватною військовою компанією «MPRI»
при веденні операції «Буря» в Хорватії. У більш великих масштабах - в
Афганістані та Іраку.
Такі зразки високотехнологічних озброєнь, як безпілотні літаки (БПЛА), діючи з
кораблів ВМС США, обслуговувалися співробітниками ПВК.

9. З усього цього можна зробити висновок, що серед учасників воєн майбутнього,
що ґрунтуються на інформаційних технологіях, будуть переважати так звані
«Нові найманці» - представники розгалуженої мережі приватних військових
компаній, що належать великим корпораціям, в тому числі – активісти НУО
країн-супротивників.
Більше того, неурядові організації є найважливішою складовою цієї мережі. Так,
зокрема, в Україні яскравим прикладом такої неурядової організації є
Громадянська мережа ОПОРА, що була утворена у 2005 році, як спадкоємиця
відомої ПОРИ.
За кордоном світанок НУО, також як і ПВК, припав на 70-і роки. Спочатку влада
недооцінювала можливостей неурядових організацій, не сприймаючи їх
всерйоз. Але дуже скоро ця думка змінилася.
Тепер ігнорувати вплив НУО та ПВК стало просто неможливо. Мережеві
структури виявилися практично невразливими для репресивних сил держави.
Заборона одних організацій в західних країнах призводила лише до того, що їх
учасники переміщувалися в інші структури.
Переконавшись у безплідності такої боротьби, влади західних країн
постаралися взяти під контроль НУО за допомогою фінансових вливань.

10. Для спонсорування НУО були створені благодійні фонди, підзвітні державним
спецслужбам (контррозвідкам). Тим самим, вони вибили непідконтрольних
ентузіастів, замінивши їх більш практичними і поступливими людьми, які не
знайшли себе в інших галузях. Фактично частина так званого «Громадянського
суспільства» була перетворена в бізнес.
Саме в цей час можливості НУО були оцінені по достоїнству і взяті на
озброєння західними спеціальними службами. Так, наприклад, за допомогою
мережі НУО в мусульманських країнах вдалося розколоти єдиний арабський
антиізраїльський фронт, здійснювати контроль над політикою і економікою ряду
держав Близького Сходу, розгорнути широкомасштабну підтримку афганським
заколотникам. Потім ці ж структури використовувались для розчленування
Югославії, операцій на Північному Кавказі, в Середній Азії, в Синь-Цзяньському
районі КНР, і, нарешті, для розкрутки бренду «міжнародний тероризм». До речі,
повалення комуністичного режиму в Польщі - також результат діяльності
мережевої структури – незалежної самоврядної профспілки «Солідарність».
Пріоритет в мережевій війні надається проведенню невійськових операцій. Тим
самим ставиться мета, щоб у населення і збройних сил країни, що зазнали
«мережевої» атаки, створилася ілюзія відсутності війни.

11. Згідно з розробленою американськими фахівцями концепцією: у сукупності з
силовими, економічними та політичними важелями, мережева війна повинна
набути безперервного, багатопланового і масштабного характеру. При цьому,
час і бойові дії зіллються і перетворяться на «безперервний стратегічний
процес».
Події в Афганістані показали, що реалізація цих нових проектів йде повним
ходом. «Безперервність стратегічного процесу» в цій країні досягалася
військовою присутністю в сукупності з наданням військової, гуманітарної та
фінансової допомоги. Причому ця робота велась не тільки на території
Афганістану, але і в країнах, що входять до Центрально-азіатського регіону: у
Пакистані, Узбекистані, Киргизстані, Таджикистані.
У Пентагоні також розуміють, що проведенням тільки лише бойових спеціальних
операцій, успіху в цьому регіоні не досягти. Роблячи ставку лише на
застосування сили, на жорстокість і залякування, можна домогтися зворотного
ефекту. Така політика діє до певного часу і може викликати вибух ненависті і
стан нестійкості в самих США. Тому й особлива роль при нанесенні
превентивних ударів відводиться організованим мережевим структурам і
неурядовим організаціям.

12. Як правило, в регіонах «нової демократії» створюється так зване
«Громадянське суспільство», за допомогою якого можна маніпулювати
громадською думкою та впливати на всі процеси в державі. Такі заходи
здійснювалися в Грузії, в Киргизії, в Узбекистані і, безумовно, у нас в Україні. І
якщо у перших двох країнах і в Україні роботи щодо створення «громадянського
суспільства» велися практично безперешкодно, то в Узбекистані НУО натрапили
на досить енергійний опір влади. Основною метою таких ударів стає не стільки
фізичне знищення супротивника, скільки руйнування, або зміна його свідомості.
При цьому, слід зазначити, що просуванням інтересів західних країн на
Південному Кавказі (Грузія, Азербайджан, Вірменія) займаються організації, що
неоднозначно сприймаються на пострадянському просторі «Національний
демократичний інститут США» (NDI), Фонд «Євразія», «Інститут Відкрите
Суспільство», Фонд Дж. Сороса (в Україні – це фонд «Відродження»).
Останнім часом у світі помітно зросла активність подібних НУО, які під гаслом
боротьби за права людини і розвиток демократичних інститутів, по суті,
поглиблюють наявні протиріччя в суспільстві на догоду своїм замовникам.

13. Для ведення бойових дій за мережевими технологіями в Україні НУО
проникають практично у всі напрями її суспільно-політичного життя. Наприклад,
як зазначається на сайті Громадянської мережі ОПОРА, це є «неурядова,
позапартійна і фінансово незалежна всеукраїнська мережа громадських
активістів. Ми об’єдналися з метою активізації громадської участі в політичному
процесі, шляхом вироблення і впровадження моделей впливу громадян на
діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні».
Мета ніби то теж благородна – «забезпечення відкритості та прозорості
діяльності органів та посадових осіб державної влади і місцевого
самоврядування в Україні, підтримка та розвиток ініціативних груп і середовищ
на рівні місцевих громад, їх об’єднання в загальноукраїнську мережу співпраці
та комунікації, формування знань та навичок громадської активності в
мешканців територіальних громад, сприяння професійному вдосконаленню
активістів неурядових організацій, активізація участі громадян в суспільному
житті і розвиток потенціалу громадянського суспільства в Україні як фундаменту
суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави». В
цьому тексті навіть термінологія видає реальні задуми тих, хто насправді
планує і керує діяльністю цієї псевдо патріотичної організації.

14. Своєю метою у довготривалій перспективі ОПОРА визначає: «структуризацію
людей та ініціатив, які були залучені до діяльності, до формування
загальнонаціональної мережі громадянського представництва та
структурування суспільства, спрямованого на інтеграцію європейських
демократичних цінностей». У термінах реальних організаторів цієї мережі така
мета означає тривалу і затяжну війну.
Декларовані ОПОРОЮ методи теж прості: моніторинг та громадський контроль
(watch-dog activity), захист прав та громадських інтересів (advocacy),
дослідження та аналіз політики, акції прямої дії, організація громад (community
organizing).
Переклади англійською мовою надаються ОПОРОЮ вочевидь для того, щоб
західні стратеги на плуталися в україномовних термінах. Зрозуміло, що
громадяни України використовуються у цій війні як «солдати», по за їх власним
розумінням того, що відбувається насправді.
Як зізнається координатор освітніх програм Громадянської мережі ОПОРА
Ольга Стрелюк, діяльність ОПОРИ фінансує Міжнародний фонд
«Відродження», щороку підтримують також Американські ради та Альянс
USETI. Але все це - лише вершина фінансового айсбергу цієї організації, яка
має свої представництва майже в усіх областях України.

15. Як це працює в житті? Ось один простий приклад. Абсолютно очевидно, що дані
Громадянської мережі ОПОРА про легітимність виборів до Верховної Ради 2012
року підганятимуться під вимоги політичної доцільності, виходячи з міркувань
західних політиків.
У разі виграшу «не тих» політиків, які подобаються заходу, буде заявлено щось
на кшталт: «нинішні вибори за маніпулятивними технологіями значно
перевершують попередні…» і так далі. Якщо ж перевага буде на боці інших –
все буде оцінено «ОК».
Для простого обивателя в такій заяві немає нічого страшного. Навпаки, це
навіть схоже на підтримку демократії. Але насправді маніпулятивні технології
застосовуються тими, хто організовує і веде інформаційні війни. До справжньої
демократії вони не мають жодного стосунку.

16. «Мережа» - це новий багатовимірний інформаційно-психологічний та
інформаційно-технічний простір, що пронизує як сферу колективних взаємодій,
так і індивідуальний світ людини.
У цьому просторі в сучасному суспільстві протікають усі без винятку процеси,
основними учасниками яких стають суб'єкти, залучені до «обміну інформацією».
При проведенні військових операцій стратегічну перевагу отримає той, хто
зможе краще зрозуміти і використати в своїх інтересах ті закони, за якими
функціонує мережеве середовище.
При цьому військові стратеги називають «мережею» не електричні проводи, не
мережу Інтернет, а саме людську спільноту країн-супротивників, що
використовується ними як гарматне м’ясо.