До уроку

5. І варіант
НІ, ТАК, НІ, НІ, НІ, ТАК, ТАК, НІ,
ТАК, НІ, ТАК, ТАК, НІ, ТАК, ТАК
ІІ варіант
ТАК, ТАК, ТАК, НІ, НІ, НІ, НІ,
ТАК, НІ, ТАК, НІ, НІ, ТАК, НІ, ТАК

6. Екзистенційна лірика – вірші, в яких
розкривається внутрішня сутність
людини, те глибинне, внаслідок якого
кожна особистість є неповторною.
Екзистенціальна ситуація –
вирішальний вибір, завдяки якому
людина переходить від споглядально-
чуттєвого, поверхового існування до
самого себе, зазнаючи великих душевних
мук.

10. 1938 сім’я Василя Стуса,
рятуючись від
„розкуркулення“, пере
бралася в м. Сталіно
(Донецьк). Перші уроки
поезії мав від матері, яка
співала йому українські
народні пісні. Шести років
пішов до школи, а
шістнадцяти вступив на
історико-філологічний
факультет
Сталінського педагогічного
інституту.
1959 три місяці викладав
українську мову та
літературу в Таужнянській
школі Кіровоградської
обл., потім два роки
служив у війську на Уралі.

11. Після служби Василь Стус працював літературним
редактором ґазети "Социалистический Донбасс". 1963
вступив до аспірантури Інституту літератури ім.
Т.Шевченка АН УРСР (курс "теорія літератури"). 1965
Василь Стус одружився, 1966 народився син Дмитро.

12. 04.09.65 на прем’єрному перегляді фільму С.Параджанова "Тіні забутих предків" у
кінотеатрі "Україна" в Києві Стус взяв участь в акції протесту проти арештів
шістдесятників, за що 20 вересня був виключений з аспірантури, а потім звільнений з
Державного історичного архіву. Працював на будівництві, кочегаром, інженером
технічної інформації в проектно-конструкторському бюро. Це були роки інтенсивної
творчої праці: поезія, переклади, критика, спроби писати прозу.

13. 1965 Василь Стус
спробував видати свою
першу книжку
"Круговерть". Але
видавців не задовольняли
ідейно-художні критерії
автора, його громадянська
позиція. Наступна збірка,
"Зимові дерева", також
осіла у видавництві, хоч
мала позитивні редакційні
рецензії поета Івана Драча
і критика Євгена
Адельгейма. 1970 книга
вийшла в Бельгії, після
чого Стус остаточно став
вигнанцем системи.

14. Василь Стус активно протестував проти реставрації культу особи, проти політики
денаціоналізації, обмежень свободи слова. Відомі його відкриті листи до Президії
Спілки письменників на захист В.Чорновола (кінець 1968) до ЦК КПУ і КДБ, до
Верховної Ради України (1970), де він пристрасно доводить згубність політики
обмеження свободи слова, кричущих порушень прав людини.
1971 українські дисиденти вперше вирішили створити леґальну правозахисну
організацію на зразок "Ініціативної групи" в Москві. Підштовхнув їх до цього кроку
арешт в Одесі Н.Строкатої-Караванської Стус вступив до Комітету захисту
Н.Строкатої.
12.01.72 Стус був заарештований і звинувачений у проведенні антирадянської агітації
й пропаганди. Йому інкримінували 14 віршів та 10 правозахисних літературознавчих
статей. Серед них есе про творчість П.Тичини "Феномен доби".

15. "Судові процеси 1972-
73 рр. на Україні — це
суди над людською
думкою, над самим
процесом мислення,
суди над гуманізмом,
над проявами
синівської любові до
свого народу" —
писав Стус у своєму
публіцистичному
листі "Я
обвинувачую".
З лютого 1973 Василь
Стус — у таборі ЖХ-
385/3 (сел. Барашево,
Теньгушовського р-
ну, Мордовія).

16. У серпні 1976 Стуса перевезли в табір № 19 (с.. Лєсной у Мордовії). Звідти 11.01.77 він
був етапований на заслання в сел. Матросова Тенькінського р-ну Магаданської обл.
Працював у золотодобувній штольні. 20.08.77 з Стусом стався нещасний випадок
(перелом ступнів). Найняти кімнату не дозволяли — мусив жити в робітничому
гуртожитку з колишніми кримінальниками. Його провокували, „розбирали“ на
зборах „трудового колективу“, у місцевій ґазеті 08.07 і 03.08 1978 були опубліковані
наскрізь брехливі стаття „Друзі і вороги Василя Стуса“ та відгуки на неї. Голодівкою
домігся 10-денної відпустки, щоб поїхати в Донецьк, де ще встиг попрощатися з
батьком, який помирав. Того ж року Василь Стус прийнятий до ПЕН-клубу.

17. 14.05.80 Стус знову заарештований. Від адвоката відмовився, однак на суді його
захисником був Віктор Медведчук. Засуджений Василь Стус 29.10.80 Київським
обласним судом за ст. 62 ч. 2 КК УРСР на 10 р. таборів особливо суворого режиму і 5 р.
заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом. 19.10.80 з листом на захист
Стуса до учасників Мадридської наради з перевірки виконання Гельсінкської угоди
звернувся академік А.Д.Сахаров.

18. Термін відбував у с. Кучино
Чусовського р-ну Пермської обл., ВС-
389/36-1. Умови утримання тут були
дуже тяжкими: постійні утиски
адміністрації, позбавлення побачень,
хвороби. На початку 1983 тримав
голодівку 18 діб. На рік запроторений
в одиночку. Все написане негайно
конфіскувалося. Доля багатьох
текстів досі невідома. Згідно з
офіційною відповіддю на запит
рідних, вони знищені у зв’язку з
ліквідацією табору, хоча повторно цієї
інформації влада не підтвердила.
Попри це в 1983 Стусу вдалося
передати на волю текст під назвою „З
таборового зошита“. Після його
опублікування на Заході, особливо
після висунення Генріхом Бьоллем
(1985) творчості Василя Стуса на
здобуття Нобелівської премії, тиск на
нього посилився.

19. 28.08.85 за вигаданим приводом
Стус черговий раз був кинутий
до карцеру, де оголосив
голодівку протесту "до кінця".
Загинув уночі з 3 на 4 вересня
1985. Похований на кладовищі с.
Борисово. 19.11.89
перепохований на Байковому
кладовищі в Києві.

20. 1993 творчість Василя Стуса відзначена Державною премією ім. Т.Шевченка. 1994-
1999 вийшла збірка творів Стуса у 6 томах, 9 книгах, підготована редакційною
колеґією на чолі з М.Коцюбинською та сином поета Д.Стусом.