До уроку

2. “Немає нічого страшнішого за необмежену владу
в руках обмеженої людини”
16.10.62р.
Треба написати поему про Герострата. Це зараз
дуже актуально. Земля кишить Геростратами.
21.10.62р.
Щасливий той, хто хоче мало від життя, - він
ніколи не розчарується в ньому. Найпростіший і
найкоротший шлях до так званого щастя стати
обивателем
22.06.63р.

3. Протест проти
ідеологічного
тиску
Служіння
правді
Викриття
антигуманнос
ті
Засудження
варварської
діяльності
людини на
землі

4. Метафоричність,
космізм,
асоціативність,
ускладненість,
незрозумілість,
відрив від традицій.
Основне кредо – виступ
проти інерції поетичної
думки, заскнілості,
ілюстративно-кон`юктурного
віршомазтва, віра в
справедливість.
Усвідомлення цінності
кожної людини
В.Симоненко
Ліна Костенко
М.Вінграновський
І.Драч
Д.Павличко
Б.Олійник
та ін.

5. «…його дитинство чуло ридання
матерів, що божеволіли від горя після
фронтових похоронок, воно брело за
ним скородити повоєнні поля, тяжко
добувати хліб насущний. Скупе на
ласку було, мінами й снарядами
бавилося його дитинство, коли від
запізнілих вибухів десь біля степового
вогнища ставали інвалідами діти – ці
найбезневинніші жертви війни».

6. Після закінчення сільської школи Симоненко
вступив на факультет журналістики
Київського державного університету ім.
Т.Шевченка, а, отримавши диплом, працював
у редакціях газет «Молодь Черкащини»,
«Черкаська правда», «Робітнича газета».
Весною 1960 року в Києві було засновано
Клуб творчої молоді. Саме з ініціативи клубу
розпочався пошук місць масового
захоронення жертв сталінських репресій.
Василь Симоненко з колегами активно
долучився до збору свідчень про трагедію,
особисто об’їздив околиці Києва. Тоді
вперше стали відомими місця таємних
масових поховань на Лук’янівському та
Васильківському кладовищах, у київських
лісах.
Величезне враження на Симоненка справив
випадок, коли на галявині Биківнянського лісу
він побачив хлопчаків, які гасали у футбол.
За м’яча їм правив... череп із діркою в
потилиці. Ще два черепи позначали лінію
воріт... Після цього він разом з іншими
членами клубу складає й надсилає до
Київської міської ради меморандум із
вимогою оприлюднити місцезнаходження
масових поховань і перетворити їх у
національні місця скорботи та пам’яті. Такого
зухвальства система пробачити не змогла –
за Симоненком установили нагляд, почалися
провокації.
Череп замість м'яча

7. Писати вірші Василь
Симоненко почав у
студентські роки, але
довго тримав їх у
шухляді. Фактично
улюбленцем молоді
він став після виходу
1962 року першої
збірочки «Тиша і грім»
– за півтора року до
смерті. Він не дожив
три тижні до свого 29-
річчя

8. Багато його поезій, які допускали до друку, коригували,
«приводили до норми». Лише не так давно стало відомо, що
«офіційні» рядки відомої поезії «Любове грізна! Світла моя муко!
Комуністична радосте моя!» в авторському варіанті звучали по-
іншому: «Любове світла! Чорна моя муко!
І радосте безрадісна моя!». І це не єдиний випадок цензорської
«допомоги».
Показовим є й випадок, про який згадує Євген Сверстюк. Під
час творчої зустрічі в Черкаському педінституті на сцену
надійшла записка: «Яку це Ви самостійну Україну маєте на
увазі, коли пишете: «Хай мовчать Америки й Росії...», «Маю я
святе синівське право з матір’ю побуть на самоті». Василь
спокійно й наче недбало прочитав цю записку й сказав: «У мене
Україна одна. Якщо автор запитання знає другу – хай скаже.
Будемо вибирати».

9. Улітку 1962 року Василя Симоненка
заарештували. «На залізничному
вокзалі в Черкасах між буфетницею
тамтешнього ресторану та
Симоненком випадково спалахнула
щонайбанальніша суперечка: за
кільканадцять хвилин до обідньої
перерви самоправна господиня
прилавка відмовилася продати
Василеві коробку цигарок. На шум-гам
нагодилися двоє чергових міліціонерів
і, ясна річ, зажадали в Симоненка
документи. Не передбачаючи нічого
лихого, Василь пред’явив редакційне
посвідчення» – так описує події Олекса
Мусієнко.
Наступного дня «обробленого»
Симоненка колеги розшукали в камері
затримання лінійного відділку міліції аж
у містечку Смілі, що за 30 кілометрів
від обласного центру. У машині Василь
показував синці, розповідав, як його
били, скаржився, що «ніби щось
обірвалось усередині». Саме після цієї
«зустрічі із владою» в Симоненка
почалися проблеми з нирками, що й
стало причиною смерті. Завзятих
«охоронців порядку», звісно, ніхто не
шукав.

10. Система миттєво відреагувала на розголос, який
отримали поезія й думки Симоненка за кордоном. У газеті
«Радянська Україна» з’являється «покаянний» лист мами
Симоненка. «Ой, які недобрі люди... Та там же моїх слів
лише третина. Решту подописували, – жалілася вона
потім Петрові Засенку. – Соромно перед Васею. Він на
несправедливість страшно обурювався. Вночі проснуся та
й розказую йому про все... А потім увімкну приймача,
послухаю його голос аж із Америки – часто передають –
та так, наче набалакаюся із ним...»
1965 року Симоненка висунули на Шевченківську премію.
Однак тоді, ще задовго до оголошення результатів, за
словами Малишка, ця премія вже «лежала в кишені
орденоносця та орденопросця Бажана». Симоненко
отримає Шевченківську премію лише через 30 років.

11. За життя побачила світ єдина
збірка «Тиша і грім» (1962 р.). Друга
– «Земне тяжіння» (1964 р.)
Вірші Симоненка, які потрапили
за кордон, стали рупором
дисидентського руху.
Видавництво «Смолоскип» в
Америці носить його ім’я.
Причиною смерті стала «обробка»
в Смілянському райвідділу міліції, після чого
поет півтора року хворів на нирки. Винних
так і не знайшли.
1995 року засновано літературну премію
ім. В.Симоненка. Її лауреатами стали
Станіслав Чернілевський, Оксана
Пахльовська, Василь Жураківський, Павло
Вольвач, Ігор Павлюк, Тетяна Нарчинська.

12. Вірші “Ти знаєш,що ти – людина?”,
“Перехожий”, “Я”. Що їх об'єднує?
Протистояння:
Особистість – обиватель – натовп

13. Ким краще бути: обивателем
чи бунтарем?
Торжествують:
Він не помилявся,
Не змочив –
Ні разу! –
Підошов,
Проти вітру –
Жоден раз!
Не пхався…
Але ж він
Нікуди і не йшов.

14. Україно!
Тебе я терпіти
не можу,
Я тебе
ненавиджу
чуттями всіма,
Коли ти
примітивна й на
лубок похожа,
Коли думки на
лобі у тебе
нема.

15. П.Філонов «Формула пролетаріату»

16. Мікеланджело “Створення Адама”