2. ЗМІСТ
1)Вступ
2)Правові основи євроінтеграційних процесів України
а) Програма інтеграції України до Європейського
Cоюзу
3) План дій Україна – ЄС
4)Адаптація законодавства України до норм
Європейського Союзу
а) Загальнодержавна програма адаптації
законодавства України до ЄС
5) Інституції, які задіяні в процесі адаптації
законодавства України до законодавства
Європейського Союзу
6)Висновки
3. ВСТУП
Нині жодна з європейських країн не є настільки сильною, щоб виступити головною дійовою особою, тому
компенсувати свою слабкість європейські країни намагаються шляхом створення об’єднаної Європи. Головні
інституції, що займаються процесом змін, — це Європейський союз (ЄС) і Північноатлантичний союз (НАТО).
Засноване Римським договором 1957 року Європейське Співтовариство спочатку поставило собі за мету
створення спільного ринку, а 7 лютого 1992 року відповідно до положень Маастрихтського договору було
перейменовано у Європейський Союз.
Евроінтеграція відіграває велику роль у розвитку різних структур та національних культур. Проаналізувати
наслідки інтеграції в Євросоюз можна на прикладі України.
Становлення права Європейського Союзу як галузі наукового пізнання в Росії відбувалося в декілька етапів:
Перший етап – 50-ті – початок 70-х рр. ХХ ст. – початковий етап вивчення Європейської інтеграції у СССР.
Другий – середина 70-х – кінець 80-х рр. – формування наукових поглядів в сфері права Європейських
співтовариств.
Третій етап – с початку 90-х рр. до нашого часу – сучасний етап вивчення російською юридичною наукою
права Євросоюзу.
Ця періодизація умовна. Неможна назвати чітких кордонів кожного етапу, оскільки на практиці вони
перетікали один в одного.
У 1951 р. як зазначалося вище, був підписаний договір про утворення Європейського об`єднання вугілля та
сталі (ЄОУС) – першого Європейського співтовариства. У 1957р. на основі Римських договорів були
засновані Європейське співтовариство по атомній енергії (Євратом) та Європейське економічне
співтовариство (ЄЕС). Утворення європейських співтовариств звернуло увагу юристів-міжнародників,
істориків, економістів у всьому світі, у тому числі й у СССР.
Діяльність радянських вчених цього періоду мала перелік особливостей. Розробка питань
західноєвропейської інтеграції відбувалася, насамперед у рамках історичної та економічної наук та в меншій
мірі – науки юридичної. Як зазначав академік Б.Н. Топорін, правові проблеми не займали великого місця в
роботах, належного зв`язку між юристами та їх колегами не було.
Особливістю першого етапу була дуже сильна ідеологізація гуманітарних наук, що призводила до утворення
штампів мислення, у тому числі і в праві. Під керівництвом Комуністичної партії радянська юридична та
економічна наука з самого початку зайняла негативну позицію по відношенню до Співтовариств, оскільки
вони були утворені капіталістичними державами. Вчені намагались представити в негативному кольорі
процеси, що відбувалися на Заході без якогось аналізу.
4. В роботах, які друкувалися в той час обов`язково цитувалися слова В.І.
Леніна, матеріали з`їздів комуністичної партії та виступи її лідерів, під
які „підганялася” дійсність. Ні про яке об’єктивне дослідження, яке було
б допущене до публікації, не було й мови. Не можна не погодитись з
думкою професора Б.А. Старшуна, який писав, що „наука в таких
умовах існувати не може. Мова може бути лише про літературу, яка б
містила інформацію, що представляє інтерес для науки”.
Не дивлячись на перевантаження ідеологією, в трудах радянських
вчених першого періоду в рамках міжнародного та конституційного
права освітлювались у тому числі й правові аспекти діяльності
Співтовариств, здійснювалися спроби дати об’єктивний аналіз
урядовим договорам, структурі та діяльності головних органів.
Особливо ця тенденція була характерна для другої половини 50-х рр.
ХХ ст., коли почався період політичної „відлиги”. За думкою Ю.А. Борко,
першим відкритим обговоренням проблем „спільного ринку” була
дискусія на сторінках тижневика „Новое время” в січні-березні 1957. У
відповідь на статтю Мол чанова Н. „О шумихе вокруг „общего рынка”,
заперечували проти тезису про його нейздійсненність. Після
проголошення офіційної позиції держави до Співтовариств, дискусія
завершилася.
Найбільшим науковим майданчиком, що займалася економічними та
політично-правовими проблемами європейської інтеграції з самого
початку був Інститут світової економіки та міжнародних відносин –
ІСЕМВ АН СССР, відтворений у 1956 р. У ньому працювали вчені, у
тому числі ті, які не так давно повернулися із ГУЛАГа.
5. Тут з`явилася перша в СССР школа інтеграційних досліджень.
Проблема „спільного ринку” була однією з провідних тем в ІСЕМВ. У
1958, 1959 та 1962 рр. за участю співробітників ІСЕМВ пройшли три
наукових конференції, на яких пролунав заклик до об`єктивної оцінки
фактів, аналізу статистики та документів.
З`являються роботи (в основному статті), в яких аналізується структура
та повноваження основних інститутів Співтовариств. Серед них слід
відмітити статтю Д.Д. Каверіна „Суд Европейского экономического
сообщества”. В ній показана дійсність „спільного ринку” – це „імперія
монополістичних гігантів, що експлуатують мільйони та мільйони
робочих”. Пояснюються приводи створення ЄС – боротьба проти
світової соціалістичної системи; закріплення економічної бази
північноатлантичного блоку. Але, як пише автор, ЄС не прагне
послабити властиві імперіалізму протиріччя шляхом введення спільних
економічних тарифів, спільної політики в області сільського
господарства, транспорту, регулювання ввозу та вивозу товарів,
свободи переміщення людей, робочої сили та капіталу.
Стаття професора Кейліна А.Д. „Юридичний механізм Європейського
економічного співтовариства” опублікована в журналі „Советское
государство и право” у 1963 р. Вона також охоплює політично-правові
аспекти. В ній показана головна ціль „імперіалістичної інтеграції” –
боротьба проти світової соціалістичної системи.
6. У 70-х рр. ХХ ст. на міжнародній арені відбуваються зміни, які
вплинули на розвиток радянської юридичної науки. В 1973 р.
Об`єднань королівство та Ірландія стають членами
Співтовариств. У 1974 р. світ охопила фінансова криза, яка
відобразилася на функціонуванні Співтовариств. Уповільнились
темпи західноєвропейської інтеграції. У Радянському Союзі
економічна криза в капіталістичних країнах була прийнятий як
проявлення такого, що помирає, загниває та паразитує. В світі
почалося чергове похолодання, новий виток холодної війни та
гонитви за озброєнням. Все це відобразилося на дослідженні
процесів західноєвропейської інтеграції у вітчизняній науці.
Другий етап – середина 70-х рр. – кінець 80-х рр. ХХ ст. –
формування наукових поглядів в сфері права Європейських
співтовариств. На початку 70-х рр. ХХ ст. зменшується загальний
об`єм публікацій, присвячених проблемам європейської
інтеграції.
З середини 70-х - першої половини 80-х рр. з`являються перші
наукові публікації по правовим проблемам Співтовариств.
Підвищується інтерес (особливо на початку 80-х років) до
наукової роботи. Про це говорять, у тому числі, дисертаційні
роботи молодих дослідників на отримання вченого ступеню
кандидату юридичних наук.
7. Слід відмітити, що у загальному об`ємі робіт тоді складали
більшість статей в періодичних виданнях. Тим не менш,
різноманітність проблем, які досліджують дозволяє зробити
вивід про те, що вчені прагнули вже більш об`єктивно
проаналізувати інтеграційні процеси, що відбувалися в Європі,
незалежно від ідеологічного тиску.
У радянській юридичній науці широко починає обговорюватися
тема „наддержавності” (наднаціональності). Юрист А.Н.
Талалаєв вперше визначив формально-юридичні ознаки в
понятті „наднаціональність”:
1) Право певного органу, організації або співтовариства
змушувати своїх членів без згоди і проти їх згоди, шляхом
прийняття обов`язкових рішень більшістю голосів.
2) Право своїми рішеннями змушувати та уповноважувати
фізичних або юридичних осіб або державні органи держав-
членів безпосередньо без трансформації цих рішень в
національне право держав.
3) Наділення правом приймати рішення, що вказані в пунктах 1
та 2, органи. Які складаються з незалежних від держави
міжнародних службовців.
4) Право органа та організації на втручання у важливі питання,
які відносяться до внутрішньої компетенції держав”.
8. З 1985 р., з початком процесу „перебудови”, наука поступово
вивільняється від ідеологічних кайданів тоталітарного минулого.
Руйнується „залізна завіса”. Проголошене М.С. Горбачовим
„нове мислення” у зовнішній політиці СССР різко змінило
відношення з капіталістичними країнами – з ворожого на дружнє,
партнерське. Економічні та політичні зміни в СССР у другій
половині 80-х років зустріли схвалення в Європі.
У грудні 1991 р. розвалився Радянський Союз, а слід за тим
розпалася система соціалізму. У відповідь на це Європейські
співтовариства видали ряд актів політичного характеру, у котрих
продемонстроване бажання співпрацювати з новими державами
за умови виконання останніми положень міжнародних угод, що
укладав Радянський Союз.
У вітчизняній юридичній науці Радянського союзу з початку 90-х
років ХХ ст. складається науковий напрямок, в центрі уваги якого
знаходиться право Європейського Союзу (Європейське право).
3тій етап – початок 90-х років до сучасності – сучасний етап
вивчення права Євросоюзу. Сучасний етап вивчення правових
питань європейської інтеграції – багатогранний, яскравий та мае
багато особливостей.
9. ПРАВОВІ ОСНОВИ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ
ПРОЦЕСІВ УКРАЇНИ
Стратегія інтеграції України до Європейського союзу
вкрай важливим для співпраці України і ЄС документом є "Стратегія
інтеграції України до Європейського союзу", затверджена Указом
Президента України від 11 червня 1998 року N 615/98. ЇЇ метою є
реалізація стратегічного курсу України на інтеграцію до
Європейського Союзу, забезпечення всебічного входження України у
європейський політичний, економічний і правовий простір та
створення передумов для набуття Україною членства у
Європейському Союзі.
Стратегія визначає основні напрями співробітництва України з
Європейським Союзом - організацією, яка в процесі свого розвитку
досягла високого рівня політичної інтеграції,уніфікації
права,економічного співробітництва, соціального забезпечення та
культурного розвитку. В цьому документі зазначено, що стратегія
інтеграції України до Європейського Союзу має забезпечити
входження держави до європейського політичного (в тому числі у
сфері зовнішньої політики і безпеки),інформаційного,економічного і
правового простору.
10. Отримання на цій основі статусу асоційованого члена ЄС є
головним зовнішньополітичним пріоритетом України у
середньостроковому вимірі.
В стратегії визначені головні напрями інтеграційного співробітництва
України і ЄС:
Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - полягає у
зближенні із сучасною європейською системою права,
реформування її правової системи та поступове приведення у
відповідність із європейськими стандартами, що забезпечить
розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної
активності громадян України, економічний розвиток держави, а
також сприятиме зростанню добробуту громадян, приведенню його
до рівня, що склався у країнах-членах ЄС. Цей процес має охопити
приватне, митне, трудове, фінансове, податкове законодавство,
законодавство про охорону праці, інтелектуальну власність, охорону
життя і здоров’я, довкілля, захист прав споживачів, транспорт,
технічні правила і стандарти, а також інші галузі, визначені Угодою
про партнерство і співробітництво.
11. Економічна інтеграція та розвиток торговельних відносин між
Україною і ЄС –лібералізація, синхронізоване відкриття ринків ЄС та
України, взаємне збалансування торгівлі, надання на засадах
взаємності режиму сприяння інвестиціям з ЄС в Україну та
українським експортерам на ринках ЄС, запровадження спільного
правового поля і єдиних стандартів у сфері конкуренції та державної
підтримки виробників.
Інтеграція України до ЄС у контексті загальноєвропейської безпеки -
безпека України у контексті загальноєвропейської безпеки
ґрунтується на тому, що розвиток і зміцнення ЄС поглиблюють
загальноєвропейську безпеку в усіх її вимірах.
Політична консолідація та зміцнення демократії – передбачає
неухильне поглиблення політичного діалогу і поліпшення загальної
атмосфери відносин між Україною та ЄС (саміти, міністерські
консультації,зустрічі на експертному рівні). Вона спрямована на: -
гарантування політичної стабільності як в Україні, так і на всьому
Європейському континенті; - забезпечення мирного розвитку та
плідного співробітництва всіх європейських націй, зміцнення
демократичних засад в українському суспільстві.
12. Зовнішньополітична консолідація спрямована, насамперед, на зміцнення
європейської безпеки. З одного боку, вона включає всебічне входження
України в європейський політичний, правовий, економічний, інформаційний,
культурний простір. З іншого – ідентифікацію політики ЄС щодо України, а
також підтримку європейськими державами і світовим співтовариством
стратегії інтеграції України до ЄС. У цьому контексті важливим є
співробітництво як з європейськими інституціями, так і з окремими
країнами-членами ЄС. Істотною складовою зовнішньополітичної
консолідації Стратегія визначила згоду ЄС на поступове залучення України
до міжрегіональних ініціатив Союзу, досягнення згоди щодо спільної позиції
України і ЄС в ООН з глобальних міжнародних питань.
Внутрішньополітична консолідація включає, насамперед, зміцнення
демократії і верховенства права в Україні, становлення громадянського
суспільства і подальше формування української політичної нації,
формування у суспільстві прихильності до ідеї вступу України до ЄС.
Адаптація соціальної політики України до стандартів ЄС - полягає у
реформуванні систем страхування, охорони праці, здоров'я, пенсійного
забезпечення, політики зайнятості та інших галузей соціальної політики і
поступовому досягненні загальноєвропейського рівня соціального
забезпечення і захисту населення.
13. Культурно-освітня,науково-технічна інтеграція, яка охоплює галузі
середньої і вищої освіти, перепідготовку кадрів, науку, культуру,
мистецтво, технічну і технологічну сфери. Інтеграційний процес у
цих напрямах полягає у впровадженні європейських норм та
стандартів в освіту,науку і техніку,поширення власних культурних і
науково-технічних здобутків у ЄС, взаємне зняття будь-яких
принципових, на відміну від технічних, обмежень на контакти і
обміни, на поширення інформації, що підвищить в Україні
європейську культурну ідентичність, сприятиме її інтеграції до
загальноєвропейського інтелектуально-освітнього та науково-
технічного середовища.
Регіональна інтеграція України – встановлення,поглиблення прямих
контактів між окремими регіонами України та державами - членами і
кандидатами у члени ЄС, їх розвиток у визначених у цій стратегії
напрямах для поступового перенесення основної ваги
інтеграційного процесу з центральних органів влади на регіони, до
органів місцевого самоврядування,територіальних громад і,
зрештою, якнайширшого залучення громадян України.
14. Галузева співпраця - координація і взаємодія між Україною та ЄС у
конкретних галузях і сферах господарської діяльності, розроблення переліку
підрозділів та посадових осіб у центральних органах виконавчої влади,
місцевих органах влади, що відповідають за формування та реалізацію
державної політики України щодо ЄС, встановлення прямих контактів між
міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади
України і відповідними директоратами Європейської Комісії. Пріоритетними
Стратегія вважає транс’європейські транспортні, електроенергетичні,
інформаційні мережі,співробітництво у сфері юстиції,боротьбу з
організованою злочинністю й наркобізнесом, митну справу, науково-
дослідницьку сферу, промислове і сільськогосподарське співробітництво та
ін.
Співробітництво у галузі охорони довкілля – важливий пріоритет державної
політики і предмет підвищеної уваги громадськості в європейських
державах, один з головних напрямів діяльності ЄС і актуальна проблема
для України, зумовлена не лише наслідками аварії на ЧАЕС, але й
загальним станом довкілля в Україні. В результаті співробітництво в галузі
охорони довкілля має кінцевою метою створення безпечного і сприятливого
для людини загальноєвропейського екологічного простору.
15. Стратегія інтеграції України до Європейського союзу містить
основні принципи і напрями інтеграції України до ЄС, які
деталізуються в інших нормативно-правових актах. Вона
визначила державні структури України, відповідальні за
забезпечення процесу співробітництва. Керівництво
стратегією інтеграції України до ЄС здійснює Президент
України. Забезпечення реалізації Стратегії інтеграції України
до ЄС покладено на Кабінет Міністрів України. Міністерство
закордонних справ забезпечує політичні відносини України і
ЄС, координацію оргнів виконавчої влади в цій сфері.
Міністерство економіки здійснює міжвідомчу координацію з
питань міжгалузевого економічного і соціального
співробітництва України з ЄС. Реалізацію галузевого
співробітництва України з ЄС, а також імплементацію
домовленостей між сторонами забезпечують міністерства та
інші центральні органи виконавчої влади.
16. ПРОГРАМА ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ДО
ЄВРОПЕЙСЬКОГО CОЮЗУ
Наступним і вкрай важливим нормативно-правовим актом, який
регламентує процес співробітництва між Україною і Європейським Союзом
є "Програма інтеграції України до європейського союзу ", яка дає відповідь
на питання стосовно значення співробітництва України і ЄС. Згідно з цією
програмою пріоритетність співробітництва України з Європейським Союзом
та його окремими державами-членами пов'язана з тим, що це угруповання
буде визначати напрями економічного прогресу та політичну стабільність в
регіоні у довгостроковій перспективі.
Ця Програма інтеграції України до Європейського Союзу є головним
інструментом загальної стратегії на шляху наближення України до ЄС за
всім спектром співробітництва - політичним, соціальним, фінансовим,
економічним, торговельним, науковим, освітнім, культурним тощо. Інші
програми та плани політичного, соціально-економічного спрямування
повинні ґрунтуватися на цілях цієї Програми. Її структуру визначено з
урахуванням досвіду країн - кандидатів на вступ до ЄС, а також галузевих
програм інтеграції України до ЄС. У Програмі охоплено практично всі сфери
суспільного життя держави з метою досягнення критеріїв,що випливають з
цілей валютного, економічного та політичного союзу держав - членів ЄС і
сформульовані Радою ЄС в червні 1993 р. у м. Копенгагені. Програма
містить 140 розділів, кожний з яких має такі частини:
17. Поточна ситуація (характеризується поточний рівень готовності України виконати відповідні
зобов'язання у конкретній сфері для досягнення головної мети - набуття членства в ЄС.
Визначається поточний ступінь відповідності нормативно-правових документів України
базовим нормам ЄС);
Короткострокові (2000-2001 роки), середньострокові (2002-2003 роки) та довгострокові
(2004-2007 роки) пріоритети (сформульовано верхній рівень цілей, яких слід досягти у
відповідний термін; крім конкретних організаційних заходів щодо реформування окремих
сфер суспільного життя країни, визначено найважливіші напрями адаптації законодавства
України до законодавства ЄС);
Інституційні потреби, фінансові потреби ( надано оцінку ресурсів, необхідних для реалізації
визначених пріоритетів).
Крім того, у підрозділі 19.3 наведена загальна оцінка фінансових та інституційних потреб
для реалізації Програми в цілому. У зв'язку з відсутністю нормативних методів проведення
такої оцінки її необхідно розглядати лише як орієнтовну для подальшого опрацювання
питання щодо фінансування інтеграційних заходів. У додатках до Програми подано
довідковий матеріал за основними показниками економічного розвитку України та їх
динамікою, а також поточним станом співробітництва окремих областей України з
державами - членами ЄС. Механізм реалізації програми визначено у розділі II Стратегії
інтеграції України до Європейського союзу, а також у Плані дій Україна – ЄС, який
затверджується залежно від виконання Україною покладених на неї завдань.
18. ПЛАН ДІЙ УКРАЇНА – ЄС
План дій Україна – ЄС є комплексом завдань, які Україна має виконати протягом року, на
шляху до зближення з ЄС. В ньому зазначено, що Україна та Європейський союз
сповнені рішучості співпрацювати разом в рамках Європейської політики сусідства з
метою виконання даного плану. План дій Україна – ЄС закріпив згоду України і ЄС
інтенсифікувати політичні, без пекові, економічні та культурні відносини, включаючи
транскордонне співробітництво та спільну відповідальність у запобіганні та врегулюванні
конфліктів. Як правило, План дій розрахований на певний період, і кожне наступне його
затвердження є важливим новим кроком в процесі співробітництва України і ЄС. Його
імплементація має допомагати реалізації положень Угоди, як діючої основи
співробітництва України і ЄС та сприяти і підтримувати мету України щодо подальшої
інтеграції до європейських політичних та соціальних структур. Його імплементація
допомагає значно наблизити законодавство України до законодавства Європейського
союзу. Він також формує міцну основу для подальшої економічної інтеграції, включаючи
спільні зусилля у напрямку зони вільної торгівлі Україна – ЄС внаслідок вступу України
до СОТ, на основі ухвалення та реалізації економічних і торгівельних норм і правил, які
сприятимуть посиленню торгівлі, інвестування та зростання. План дій сприяє розробці та
реалізації стратегій та заходів, спрямованих на забезпечення економічного зростання та
соціального зближення, зростання життєвого рівня та захисту навколишнього
середовища, забезпечуючи тим самим досягнення довгострокової цілі сталого розвитку.
Отже, сфера дії зазначеного плану є досить широкою і може змінюватись залежно від
поставлених перед Україною завдань. Характерною рисою цього документу є його
мобільність, яка полягає в закріпленні головних пріоритетних цілей, які стоять перед
Україною на конкретному етапі співробітництва з ЄС, а також можливості регулярно
вносити зміни і доповнення або оновлювати його з метою відображення прогресу у
виконанні пріоритетів. На даний момент є чинним "План дій Україна - ЄС 2005р.", який
був розрахований на 3 роки, але внаслідок його недовиконання він був пролонгований.
19. АДАПТАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ДО
НОРМ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
А) Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до ЄС
Одним із головних аспектів співробітництва України з ЄС є зближення
(адаптація) законодавства. Відповідно до Стратегії інтеграції Україна
зобов’язується провести адаптацію українського законодавства до
законодавства ЄС, яка полягає у зближенні національного законодавства з
сучасною європейською системою права та приведення його до рівня що,
склався у державах – членах ЄС. Адаптація передбачає реформування
правової системи України і приведення її у відповідність з європейськими
стандартами, не останню роль в чому відіграє участь України в конвенціях
Ради Європи, якими встановлені спільні стандарти правового регулювання,
у тому числі і для країн – членів ЄС. Отже, мова йде про відповідність рівня
українського законодавства, а не про абсолютну ідентичність з останнім.
Профільним нормативно-правовим актом в сфері адаптації законодавства
України до законодавства ЄС є закон "про загальнодержавну програму
адаптації законодавства України до законодавства Європейського союзу",
який визначає механізм досягнення Україною відповідності третьому
Копенгагенському та Мадридському критеріям набуття членства в
Європейському союзі.
20. Цей механізм включає адаптацію законодавства, утворення відповідних
інституцій та інші додаткові заходи, необхідні для ефективного
правотворення та правозастосування, а також створення передумовою
до підготовки законодавчого поля для входження України в Європейський
Союз. Головними завданнями адаптації законодавства є:
1) забезпечення відповідності законодавства України зобов’язанням,що
випливають з Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і
Європейськими співтовариствами, інших міжнародних договорів, що
стосуються співробітництва України з Європейським Союзом;
2) розвиток законодавства України у напрямі його наближення до
законодавства Європейського Союзу та забезпечення високого рівня
підготовки в Україні проектів законів та інших нормативно-правових
актів;
3) створення нормативно-правової бази для інтеграції України до
Європейського Союзу;
4) створення на законодавчому рівні механізму адаптації законодавства,
який визначав би цілі та сфери, етапи адаптації законодавства,
складовими елементами якого повинно бути фінансове, інформаційне,
кадрове та наукове забезпечення;
5) забезпечення системності та узгодженості в роботі органів державної
влади під час здійснення заходів з адаптації законодавства;
21. 6)вдосконалення порядку планування нормотворчої роботи на
основі довгострокової програми розвитку законодавства
україни з метою його наближення до законодавства
Європейського союзу;
7) вироблення єдиних, обов’язкових для всіх суб’єктів права
законодавчої ініціативи правил підготовки проектів
нормативно-правових актів у процесі адаптації
законодавства;
8) вдосконалення інформаційного і кадрового забезпечення в
органах державної влади, підготовка спеціалістів, які
відповідали б особливим кваліфікаційним вимогам, що
ставляться до учасників процесу адаптації законодавства;
9)підвищення рівня володіння офіційними мовами держав –
членів європейського союзу державних службовців;
10) вдосконалення порядку підготовки щорічних пропозицій
щодо обсягів фінансування заходів з адаптації законодавства
в рамках Державного Бюджету України.
22. Процес адаптації має охоплювати всі сфери законодавства України, але
пріоритети не повинні бути постійними, а мають визначатися на певний
етап і коригуватися залежно від ситуації. Процес адаптації має охоплювати
всі стадії нормотворення та нормо застосування і бути обов’язковим для
всіх органів державної влади в межах їх відповідної компетенції та органів
місцевого самоврядування. Більше того, ефективність такого процесу має
ґрунтуватися на тлумаченні, наскільки це можливо, існуючого права
України в світлі Європейського Союзу. Адаптація – це складний і
багатогранний процес, який є загальнонаціональною справою а не
прерогативою виконавчої влади. Концепція адаптації визначає три окремих
етапи планомірного процесу Адаптації, на кожному з яких досягається
певний ступінь відповідності законодавства України законодавство ЄС. Так
на першому етапі (що триває в даний період) перевага повинна
надаватися: а) розвитку правової системи України, яка б сприяла
досягненню стабільності в суспільстві, гарантувала верховенство права,
права людини і забезпечувала функціонування ринкової економіки; б)
приведенню законодавства України у відповідність до вимог Угоди про
партнерство і співробітництво та інших міжнародних договорів, які
стосуються співробітництва України і ЄС; в) розвитку законодавства
України за пріоритетними сферами у напрямку його поступового
23. На другому етапі процес адаптації зосереджується на
таких завданнях: а) перегляд діючого законодавства
України у сферах, визначених ч.2ст.51 Угоди, з метою
забезпечення його приблизної відповідності
законодавству ЄС; б) підготовка до асоційованого
членства України в ЄС; Третій етап Адаптації
залежатиме від укладення угоди про асоційоване
членство України в ЄС та включатиме період
підготовки розширеної програми гармонізації
законодавства із законодавством ЄС.
24. ІНСТИТУЦІЇ, ЯКІ ЗАДІЯНІ В ПРОЦЕСІ АДАПТАЦІЇ ЗАКОНОДАВСТВА
УКРАЇНИ ДО ЗАКОНОДАВСТВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
Інституції, які задіяні в процесі адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу
Назва Основні функції
Верховна Рада України Законодавча діяльність
Комітет з парламентського співробітництва між Україною та ЄС Політичний діалог з парламентарями ЄС
Президент України Керівництво процесом адаптації
Національна рада з питань адаптації законодавства до законодавства ЄС Пропозиції із виконання зобов’язань за УПС, координація, моніторинг, аналіз, узгодження проектів нормативно-правових
актів
Кабінет Міністрів України Планування, координація, контроль нормотворчої діяльності органів виконавчої влади
Інститут нормотворчої діяльності (при КМУ) Наукове обгрунтування законопроектної роботи
Міністерство юстиції України Планування законопроектної роботи, координація нормотворчої діяльності
Міжвідомча координаційна рада з адаптації законодавства України до законодавства ЄС
(при Мінюсті України)
Пропозиції щодо стратегії адаптації, рекомендації до проектів нормативно-правових актів; правова експертиза
Центр порівняльного права (при Мінюсті України) Секретаріат Міжвідомчої координаційної ради
Центр перекладів актів європейського права
(при Мінюсті України)
Переклад міжнародних договорів, законодавства ЄС, аналітичних матеріалів
Українська частина Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС Узгодження галузевої співпраці
Українська частина Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС
(підкомітет з адаптації законодавства)
Аналіз актів законодавства України з метою приведення їх у відповідність до УПС; пропозиції щодо адаптації; реалізація
галузевої співпраці
Українсько-Європейський консультативний центр з питань законодавства Консультації органам державної влади, незалежна експертиза законопроектів
Міністерства, центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування Реалізація галузевого співробітництва між Україною та ЄС, імплементація УПС
25. З таблиці видно – процес адаптації законодавства вимагає спільних зусиль усіх гілок влади
в Україні. Обсяг робіт вражає. За експертними даними, для входження у правове поле
Європи Україні потрібно прийняти нові або внести відповідні зміни майже до 4 тис. законів
та інших нормативно-правових актів. Адаптація національного законодавства пов’язана
також із розв’язанням цілої низки організаційних, кадрових, фінансових, методологічних,
інформаційних і наукових питань та координацією діяльності органів державної влади.
Цікавими в цьому контексті є результати загальнонаціонального соціологічного опитування,
проведеного Центром Разумкова. Так, 42% громадян вважають найбільш послідовним
прихильником руху України до Європи Президента України, 11% – Уряд і лише 3% –
Верховну Раду. В результаті невисокого рівня довіри до Парламенту, розбіжностей, а
нерідко й відкритого протистояння між гілками влади щодо зовнішньополітичних
пріоритетів України, результативність законотворчого процесу є доволі низькою.
Наприклад, за період першої-п’ятої сесії (ІІ-ІІІ скликання) Верховної Ради України на
розгляд парламенту внесено 1745 законопроектів, з яких прийнято тільки 615. Досі не
прийняті Податковий, Митний нові Цивільний, Земельний, Кримінальний та Кримінально-
процесуальний кодекси України, інші важливі законодавчі акти. Водночас, згідно Концепції
розвитку законодавства України до 2005 року має бути підготовлено і прийнято близько
300 законів. Крім того, досить часто прийняті документи не відповідають “євростандартам”.
Проведений комплексний юридичний та економічний аналіз виконання Україною її
зобов’язань згідно УПС засвідчує серйозні порушення, неузгодженості і протиріччя між
прийнятими нормативно-правовими актами та стандартами і нормами права ЄС. А в таких
важливих сферах, як підприємницька діяльність та інвестиції, поточні платежі та капітал,
конкуренція та захист власності, не було прийнято відповідно до вимог ЄС жодного
нормативно-правового акту. За оцінкою заступника голови Комітету Верховної Ради
України у закордонних справах І.Мусієнка, українське законодавство відповідає лише 300-
400 стандартам із 10 тис. стандартів ЄC.
26. ВИСНОВКИ
Україна є наріжним каменем, що єднає Схід із Заходом. Європейська інтеґрація для
України є “не входженням, а поверненням до Європи, оскільки Україна завжди була і є
невідривною частиною цього континенту” Європейськість України — це цивілізованість,
культурність, індивідуалізм, почуття здорового націоналізму. Європейськість — це
самодостатність. Орієнтація на Європу означає, що Україна прагне стати часткою Європи
не лише географічно, а й психологічно, що можливо лише за умови, якщо Україна сама
відчує себе такою, а українці себе, відповідно, європейцями.
Відтак має рацію С.Вовканич, який вважає: “Не творімо собі кумира ні зі Сходу, ні із Заходу,
а пильнуймо національні інтереси, розраховуймо на свої ресурси та власний потенціал.
Міркуймо над тим, що робити, аби позбутися грабель — як національного знаку, — вже
неодноразово хитро розставлених на наших історичних шляхах. Нам не треба прорубувати
вікна в Європу: ми в Європі”
Курс на європейську інтеґрацію є природним наслідком здобуття Україною державної
незалежності. Він викристалізовується з багатовікової історії нашого народу, його
ментальности та етнічних коренів і стосується передусім європейської самоідентифікації
українського народу. Отже, процес “європеїзації” України потрібно активно
використовувати і поглиблювати (при цьому не вважати його панацеєю від усіх бід!).
Входження в Європу, зокрема в Європейський Союз — це, перш за все, ефективна
економічна співпраця з країнами континенту на паритетних умовах. Якщо ця співпраця
буде успішною, політична вага України в Європі зросте.
Таким чином зовнішня політика нашої держави, спрямована на євроінтеграцію набуває
дедалі ширшої підтримки в українському суспільстві та поступово стає складовою
внутрішньої політики України на усіх рівнях.
