Мозкова атака, як рішення педагогічних задач Приклади проведення ділової наради за методом «мозкового штурму»

1. http://www.osvita-ua.net/school/theory/1602/
Мозкова атака, як рішення педагогічних задач
Приклади проведення ділової наради за методом «мозкового штурму»
Ключові поняття: педагогічна задача, «мозкова атака», генерація ідей,
співтворчість, партнерство, безоцінне судження, технологічне сумісництво,
ієрархізація ідей, ділова нарада, психолого-педагогічний консиліум,
експертна оцінка, конфліктна та безконфліктна взаємодія, ситуація для
обговорення, стратегія поведінки.
Структура публікації:
1.«Мозкова атака» як ефективний засіб розв'язання педагогічних задач:
• основні закономірності даного методу;
• умови, необхідні для ефективної роботи.
2. Приклади проведення ділової наради за методом «мозкового штурму»:
• педагогічна рада «Створення програми роботи з учнями, які мають
низький рівень навчальних можливостей»;
• педагогічна рада «Формування навчальних компетентностей учнів»;
• психолого-педагогічний консиліум «Навчальна та міжособистісна
взаємодія педагогів та учнів».
Основна особливість методу «мозкової атаки» полягає в колективному
пошуку оригінальних ідей.
Основні закономірності даного методу:
• В основу методу покладено принцип співробітництва (співтворчості)
учасників. Спираючись на демократичні закономірності спілкування,
заохочуючи фантазію та несподівані асоціації, учасники стимулюють
зародження оригінальних ідей один в одного й у такий спосіб виступають
їх співавторами.

2. • Постійно утверджується віра у творчі сили та здібності учасників. Вони
виступають як рівноправні партнери, які підтримують творчу ініціативу
та креативні можливості один одного.
• Використовується оптимальне сполучення інтуїтивного й логічного. В
умовах генерування ідей припустимим і бажаним є ослаблення
активності логічного мислення й заохочення інтуїції. Саме з цією метою
критичний аналіз висловлених ідей відстрочений у часі.
Загальна кількість часу на проведення процедури складає 1,5-2 години.
Ділова нарада, що відбувається за типом «мозкової атаки», проходить шість
фаз.
Перша фаза (10 хвилин)
Ведучий повідомляє правила проведення зборів. Група поділяється на малі
підгрупи, а ті у свою чергу - на учасників і спостерігачів (секретарів).
Важливо, щоб малі групи складалися з психологічно сумісних людей. До
кожного учасника доводяться його задача та способи її виконання.
Друга фаза (5 хвилин)
Формулювання вихідної задачі. Повідомлення загальної задачі та необхідних
особистих пояснень, відповіді на уточнюючі запитання. Інформування про
вимогу безоцінності при продукуванні ідей і рішень.
Третя фаза (30 хвилин, можна продовжити до години)
Генерування ідей за правилами прямої колективної «мозкової атаки».
Особлива увага приділяється створенню невимушеної творчої обстановки.
Учасники висловлюють усі ідеї, що спали їм на думку, щодо рішення
проблеми, якими б абсурдними вони не здавались. Обов'язковою умовою на
даному етапі є виключення критичних суджень. Учасники не повинні
переривати чи оцінювати один одного. Ідея, висловлена одним учасником,
може навести іншого на важливу думку. Атмосфера доброзичливості та
зацікавленого пошуку - найбільш оптимальна для всієї наради, але для цього
етапу вона особливо важлива.
Умови, необхідні для ефективної роботи на даному етапі:

3. • учасників у малих групах має бути не більше семи осіб;
• вони повинні бути одного соціального та професійного статусу;
• експертів-секретарів має бути мінімальна кількість;
• вони повинні вміти швидко фіксувати висловлені пропозиції (краще
кожне із суджень заносити на окрему картку) й не втручатись у процес
продукування ідей;
• учасники мають бути знайомі один з одним або мати попередній досвід
ділової взаємодії;
• обговорення проходить у колі, при цьому наявність столу не є
обов'язковою;
• керівнику варто триматись осторонь і не втручатись у процес; він є
тільки організатором, який стежить за регламентом і дотриманням
правил;
• спостерігачі знаходяться поза групою та сидять здалека; крім
висловлених ідей вони записують усі жарти, каламбури, які прямо не
стосуються теми обговорення; кілька спостерігачів розподіляють між
собою, репліки деяких учасників кожний із них записує.
Підсумковим результатом цієї фази є складання повного списку
запропонованих ідей.
Четверта фаза (15 хвилин)
Систематизація та класифікація ідей за темами, підходами до рішення задачі,
типами рішень. Вивчаються ознаки, за якими можна визначити комплексні
ідеї. За допомогою методу модерації (від лат. moderator - регулюючий, Ред.)
проводиться ієрархізація пропозицій відповідно до значущості висловлених
пропозицій.
П'ята фаза (15 хвилин)
Оцінка ідей на реалістичність. Для цього учасники груп обмінюються
списками висловлених пропозицій. У підсумку складається остаточний
список практично реалізованих ідей і контрідей. Якщо наприкінці цього
етапу пропонується повідомлення представників від кожної групи за

4. підсумками розгляду запропонованих списків, то нарада може перейти у
групову дискусію. Кожна із груп може брати участь в обговоренні,
висловлювати додаткові аргументи на підтримку ідей інших або заперечення.
На цьому етапі, як правило, нарада закінчується. Учасникам дякують за
роботу та запитують їх про користь, яку кожний із них одержав від ділової
наради. Незважаючи на незавершеність (відсутність рекомендаційної
частини), учасники ідуть із відчуттям задоволення від можливості бути
вислуханими, виявити себе. Інтелектуальне пожвавлення переходить у
позитивне фізичне самопочуття.
Шоста фаза, заключна
Вона може бути відсунута в часі. Експерти працюють з остаточними
варіантами списків для виявлення абсолютно придатних ідей для
практичного втілення. Як правило, таких ідей буває близько 10 % від
загальної кількості запропонованих. Учасники експертної групи пропонують
розшифровку рішень проблеми, етапи та засоби її реалізації. Деякі з
висловлених пропозицій можуть бути об'єднані в одну як етапи досягнення
практичної мети.
Щодо кожної прийнятої до остаточного розгляду ідеї, то вони відзначають:
• принципову можливість реалізації в даних умовах;
• можливість реалізації негайно, або після визначеного терміну, або при
забезпеченні додаткових умов;
• можливість застосування ідей в інших галузях, перенесення й
накладення їх на інші сфери освітньої роботи.
ТЕХНОЛОГІЗАЦІЯ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА СПІВТВОРЧОСТІ
Методологічні знання — це певні підходи, принципи, методи діяльності.
Вони можуть бути технологізовані, тобто пристосовані для користування
кожним науковцем, підприємцем, менеджером, митцем, конструктором,
мислячою людиною. Як сказано в епіграфі до цієї теми, людина, що

5. опанувала творчими технологіями пізнання, не тільки творить нове навколо
себе, а й творить саму себе.
Проблема технологізації творчої діяльності діалектична за своєю природою.
Головне питання філософсько-методологічного рівня, яке виникає під час
його розв’язанні, лежить у площині збереження або втрати творчих ознак у
процесі алгоритмізації творчої діяльності. Перші спроби технологізувати
творчі процеси були здійснені в галузі управлінської та винахідницької
діяльності в СРСР О. К. Гастєвим і у США А. Осборном. Відкриті нові
методики розв’язання творчих завдань мають різні назви: «біржа ідей»,
«колективна генерація ідей», «мозкова атака», «мозковий штурм» тощо.
Існує цікава історія часів Другої світової війни про застосування
А. Осборном методу «мозкового штурму» для створення принципово нової
технології будування великовантажних суден серії «Ліберті». Проблема була
в тому, що класичний спосіб будування суден такого типу забирав багато
часу: приблизно 3—6 місяців від закладки до спуску на воду. Це не
влаштовувало керівництво країни і флоту. Вони домагалися того, щоб на
побудову судна такого класу витрачалось не більше двох тижнів. Фахівці з
суднобудівництва після спроби виконати це завдання відмовились від нього і
зробили висновок про принципову неможливість виконати це завдання. Саме
тоді А. Осборн запросив «дилетантів» для розв’язання цієї проблеми. Тобто
запрошені були не вузькі фахівці саме з суднобудівництва, а кращі фахівці з
інших галузей науки, техніки і виробництва. Вони не знали жодних
«заборон» (правил) суднобудівництва, тому за годину «мозкової атаки»
висунули близько 200 оригінальних ідей. Найбільш привабливою з них була
ідея модульного монтажу судна, яку висунув інженер з фабрики для
виробництва сірників. Під час сеансу «мозкової атаки» він пригадав, як
грався його п’ятирічний син із сірниковими коробками, які він приносив з
роботи. Хлопчик трохи відкривав кожну коробку і за допомогою такої
простої операції трансформував кожну з них у модуль саморобного
конструктора. Послідовно поєднуючи коробки одну з одною, він міг

6. конструювати з них міцні ланцюги будь-якої довжини. Саме завдяки цій ідеї
модульного монтажу дослідний зразок судна «Ліберті» був спущений на воду
через 9 діб, а серійні кораблі цього класу спускалися на воду щотижня.
Метод «мозкової атаки» (brainstorming) складається з кількох етапів. На
першому з них формується група провідних фахівців з галузі, для якої
необхідно розв’язати певну проблему, яка спеціальне завдання (наприклад,
винахідницьке з технології суднобудівництва) «перекладає» на звичайну,
зрозумілу для нефахівців — «дилетантів» буденну мову. На другому етапі
формується й інструктується група учасників «мозкової атаки» з так званих
дилетантів. На третьому етапі проводиться сеанс «мозкової атаки» з чіткою і
точною фіксацією всіх пропозицій щодо розв’язання завдання. На
четвертому етапі знов включається група фахівців для селекції пропозицій,
які пролунали від нефахівців. На п’ятому етапі проводиться спільне (за
участю груп генерації та селекції) обговорення відібраних на попередньому
етапі ідей. На шостому етапі група фахівців розробляє робочі рекомендації за
підсумками «мозкової атаки».
Сеанс «мозкового штурму» проводиться за певними правилами: по-перше, це
правило безумовної підтримки будь-якої ідеї, навіть нікчемної або
«божевільної»; по-друге, це правило «віднесеної за часом критики» (тобто
критика, відбір найбільш плідних ідей проводиться фахівцями на четвертому
етапі «мозкового штурму» без присутності генераторів ідей, тобто таким
чином досягається мета критичного ставлення до ідей, а не до їхніх носіїв);
по-третє, правило обмеження часу генерації ідей нефахівцями (за межами
двох годин «мозковий штурм» стає непродуктивним унаслідок втоми його
учасників); по-четверте, правило колективної інтелектуальної власності на
відкриття і винаходи, отримані в процесі «мозкового штурму» (тобто навіть
якщо використана лише одна ідея одного з учасників «мозкового штурму»,
авторство цієї ідеї належатиме всім, хто брав у ньому участь); по-п’яте,
правило оптимальної кількості учасників «мозкового штурму» (кожна група,

7. генерації ідей і селекції, повинна складатися з 6—12 осіб). Останнє правило
стосується лише класичного варіанта «мозкового штурму» (табл. 30).
Існують декілька модифікацій «мозкового штурму»: індивідуальний, парний,
повторний, масовий, двоступеневий, з використанням телебачення або
мережі Інтернет тощо. Крім наведеного вище класичного варіанта, є досить
поширена «зворотня мозкова атака», в процесі якої «група дилетантів»
протягом години ставить «наївні» запитання «фахівцям».
Індивідуальний «мозковий штурм» (selfstorming) передбачає участь лише
одного учасника, який послідовно виконує спочатку роль «фахівця», який
формулює запитання і завдання для «дилетантів», а потім роль «дилетанта»,
котрий відповідає на запитання «фахівця» і наприкінці — роль «селектора»,
що відбирає найбільш «працездатні» ідеї. Можливий також варіант, коли
«фахівець» і «дилетант» міняються місцями.
Таблиця 30
ПРАВИЛА «МОЗКОВОГО ШТУРМУ» ЗА А. ОСБОРНОМ
Правила
генерації
Правила
об’єктивації
Правила селекції
1. Чітка
постановка
завдання, що
потребує
коротких
відповідей
1. Протокольна
фіксація пропозицій
(стенограма, аудіо-
та відеозапис тощо)
1. Експертиза
пропозицій на
їхню реальність
або нереальність
2. Заборона
критики в
будь-якій
формі
2. Групування
пропозицій за
смислом і
призначенням
2. Експертиза
пропозицій на
предмет
можливості їх
безпосередньої
реалізації
2. Заборона
критики в
2. Групування
пропозицій за
2. Експертиза
пропозицій на

8. будь-якій
формі
смислом і
призначенням
предмет
можливості їх
безпосередньої
реалізації
3. Заохочення
будь-яких
висловлювань
і фантастичних
ідей без
аргументації
3. «Визволення»
пропозицій від
особистих ознак
шляхом стандартної
форми їх
переформулювання
3. Еспертиза
пропозицій на
предмет
можливості їх
конструктивного
доопрацювання за
короткий час
4. Тривалість
одного сеансу
генерації ідей
— не більше
двох годин
4. Повторне
розкручування
переформульованих
пропозицій
4. Експертиза
пропозицій на
предмет їх
довгострокової
розробки
Повторний «мозковий штурм» складається з двох відносно самостійних
етапів: на першому деталізуються основні суперечності об’єкта
дослідження — недоліки, дефекти, обмеження тощо; на другому —
відбувається пошук подолання цих суперечностей і недоліків.
Масовий «мозковий штурм» розроблений Дж. Філіпсом для підвищення
ефективності генерації нових ідей у великій аудиторії. Ця модифікація
«мозкового штурму» може бути використана як інструмент навчання
творчості за допомогою короткочасних тренінгів (Quick-test system) перед
початком занять для повторення й закріплення пройденого матеріалу та
виявлення нових проблем для подальшого вивчення. Алгоритм проведення
цього варіанту «мозкового штурму» такий: спочатку всі його учасники
поділяються на оперативні групи з 5—7 осіб кожна; потім за 2—3 доби
проводиться інструктаж цих груп щодо порядку проведення сеансу; в
означений час перед аудиторією формулюється завдання і керівники кожної
групи у своїх групах проводять протягом 15 хвилин мінісеанс «мозкового

9. штурму»; по закінченні мінісеанса керівники мінігруп оцінюють пропозиції і
відбирають з них 3—4 найбільш життєздатних на конкурс ідей у масовій
аудиторії. Можливі також інші варіанти структурування сеансів «мозкового
штурму» (табл. 31).
У 90-х рр. на радянському телебаченні декілька подібних мінігруп МВТУ,
МФТІ, МІІЗТу за участю телеглядачів проводили надмасовий «мозковий
штурм» з метою знайти розв’язання проблеми повного розвантаження
залізничних цистерн для перевезення мазуту і навчити якомога більшу
кількість зацікавлених людей прогресивної технології вирішення творчих
завдань. Сьогодні подібні сеанси проводяться за допомогою комп’ютерних
технологій у мережі Інтернет.
Таблиця 31
ПОЕТАПНА КЛАСИФІКАЦІЯ ЗМІСТУ ДІЯЛЬНОСТІ
УЧАСНИКІВ «МОЗКОВОГО ШТУРМУ»
Етапи
«мозкового
штурму»
Зміст діяльності учасників
«мозкового штурму»
1. Пошук
Повністю відповідає правилам
«мозкового штурму» за А.
Осборном.
2.
Контрадиктація
Розв’язання того ж самого
завдання на основі ідей,
протилежних отриманим на
першому етапі рішенням.
3. Синтез
Порівняння двох списків ідей,
отриманих на першому і другому
етапах.
4. Прогноз Вивід на основі єдиного списку
ідей уявлень про майбутні
можливості, що детермінуються
розв’язанням проблеми; критика

10. учасників «мозкового штурму»
заборонена.
5. Генералізація
Зведення багатоманітності ідей до
невеликої кількості принципів, з
яких ці ідеї можуть бути знов
отримані; критика заборонена.
7. Деструкція
(компрометація)
«Руйнування» (критика) отриманої
системи знань з позицій логіки,
аксіології, гносеології,
методології, праксеології,
евристики, прогностики,
економіки.
Метод «Дельфи» можна розглядати як ще одну модифікацію колективної
генерації ідей. Він був розроблений німецьким ученим Хільмаром та його
колегами. Метод запозичив свою назву від давньогрецького міста Дельфи,
яке в стародавні часи було відоме своїми оракулами та їхніми пророцтвами.
Метод отримав світову популярність і визнання. Він характеризується
послідовністю інтегральних циклів «мозкових штурмів» з метою уникнення
впливу тих факторів, що можуть знизити цінність результатів, генерованих за
його технологією. Мета методу полягає в тому, щоб виробити ретельно
спроектовану програму послідовності запитань, яка розробляється за
допомогою ПК (персонального комп’ютера) і отримує згоду групи експертів.
Вважається, що зафіксовані в пам’яті ПК відповіді на запитання знижують
негативний вплив таких факторів, як нівелювання результатів унаслідок
ефекту пристосовництва експертів, тобто приєднання їх до думки більшості.
Оскільки експертна оцінка ґрунтується на досвіді та інтуїції фахівців,
центральним питанням використання методу «Дельфи» є підбір
компетентних експертів. Компетентність експертів визначається трьома
характеристиками: 1) ерудованістю, 2) здатністю до передбачення, 3) обізна-
ністю в питаннях щодо об’єкта оцінювання. Для отримання даних про перші
дві характеристики експерта використовується засіб його самооцінки. Що ж

11. до третьої характеристики, то вона визначається за об’єктивними даними про
попередню діяльність експерта в певній галузі науки. Чисельність експертної
групи визначається вимогами отримання достатньої репрезентативності та
стабільної пересічної оцінки прогнозних показників.
Методом «мозкової атаки» можна розв’язати будь-яку проблему, якщо вона
сформульована просто і ясно. Метод використовують на будь-якій стадії
дослідження: і на початку, коли проблема остаточно ще не визначена, і
пізніше, коли визначилися окремі підпроблеми.
Методи активізації творчості — це способи інтенсифікації генерації ідей,
підвищення концентрації оригінальних ідей у загальному їх потоці,
можливість перебороти психологічну інертність. Основна цінність
зазначених методів «мозкової атаки» — простота, актуальність,
оперативність, універсальність. Принциповим недоліком є те, що вони
непридатні для розв’язання досить важких теоретичних питань.
Активізація процесу генерації ідей сприяє використанню різних
винахідницьких засобів, наприклад, інверсії (зроби все навпаки і подивися,
що буде), аналогії, емпатії (вважай себе частиною вдосконаленого об’єкта і
вияви при цьому свої почуття й відчування).
Найефективнішим із створених за кордоном методів психологічної
активізації творчості є синектика (від грец. Σύνεκτοσ — багато, разом). Вона
запропонована американським ученим В.Дж. Гордоном і є подальшим
вдосконаленням «мозкового штурму». Теоретична основа синектики — це
механізми творчості (не-операційні, тобто такі, що мають інтуїційний,
натхненний характер; операційні — використання різних видів аналогій).
Аналогії розглядаються як засіб для зрушення процесу дослідження
структури проблеми з рівня усвідомленого мислення на рівень спонтанної
(некерованої) активності мозку і нервової системи. Підвищенню
ефективності творчості сприяє спеціальне навчання використання
операційних механізмів, яке до того я відтворює сприятливі умови для появи
неопераційних механізмів. Для пояснення вирішального завдання на

12. засідання запрошується експерт (фахівець у галузі розв’язання завдання),
знайомий з основами синектики. Його головне завдання — виявлення
корисних і конструктивних ідей шляхом оперативного аналізу висловлювань.
Після пояснення суті проблеми та її мети членам синектичної групи дається
можливість сформулювати проблему так, як вони її розуміють. Для творчого
процесу необхідно побачити в обраному визначенні завдання дещо знайоме і
розв’язати його відомими засобами. З другого боку, розглядаючи це дещо
знайоме з нової позиції, можна віднайти нове, не відоме до цього рішення.
Робочим механізмом для розробки таких рішень здебільшого є аналогії.
Розрізняють пряму аналогію, тобто співвідношення з явищами живої чи
неживої природи; особистісну аналогію, або емпатію, тобто ототожнення
себе з об’єктом і входження в його образ; символічну аналогію, тобто
знаходження короткого символічного опису (алгоритму) завдання чи об’єкта;
фантастичну аналогію, тобто формулювання завдань у термінах і поняттях
казок, міфів, легенд, здогадок.
Слід відзначити, що з погляду логіки аналогії бувають тільки прямі. Останні
три види аналогії являють собою різні форми розумового елементу, які
включають в себе ідеалізацію й абстрагування. Керівник синектичного
штурму почергово нагадує про різні види аналогії, рекомендує використати
відповідні прийоми. Члени групи в довільній формі «програють» наведене
питання. Синектичні засідання тривають, як правило, кілька годин. Основний
час використовується на інженерно-технічний, конструктивний, структурно-
організаційний характер рішення, на вивчення й обговорення досягнутих
результатів, консультації з фахівцями, на експерименти, а коли рішення
визріло, займаються пошуками найкращих засобів його реалізації. Хід
синектичного засідання записується на магнітну плівку, яка потім вивчається
з метою вдосконалення тактики розв’язання наступних завдань, а також
допомагає встановленню пріоритету і не дає можливості пропустити цінну
ідею.

13. Метод синектики використовують для проектування продукції на проміжних
етапах. Головний його недолік полягає в тому, що він не орієнтований на
безпосереднє відображення об’єктивних закономірностей реальних процесів,
а дає рішення за допомогою здогадів та аналогії.
Асоціативні методи. У практиці наукової творчості використовуються
методи генерування й осмислення асоціацій, заснованих на семантичних
(мовних) властивостях понять. Процес творчості у такому випадку тісно
пов’язаний з пошуком віддалених аналогів, переносом знань з однієї галузі в
іншу, інтерпретацією нового за допомогою відомих понять. Тому
використання обхідних слів — їхнього переносного смислу, метафоричних
виразів створюють нові асоціації.
Асоціативні аналогії розділяються за: схожістю (евристична аналогія);
контрастом (евристична інверсія); суміжністю (перетворенням у просторі й
часі); смислом (семантична інтерпретація проблемної ситуації); причинно-
наслідковими зв’язками між досліджуваним об’єктом, його елементами,
людиною, середовищем тощо. Виникненню нових асоціацій і генеруванню
ідей допомагають метафори, безпосереднє використання яких потребує
яскраво виражених здібностей до нешаблонного мислення. Для пошуку
винахідницьких ідей використовують прийом інтерпретації значення
метафор у соціально-економічних термінах (дифузне суспільство, закон
оберненої хвилі тощо). З метою розширення простору для пошуку ідей і
підвищення ступеня їхньої оригінальності використовують цілі «гірлянди»
метафор (асоціацій). Наприклад, для одного ключового слова «повітря»
можна скласти ряд метафор: «повітря — невидиме середовище» (метафора
— аналог); «матеріальний дух» (метафора — катахреза — перебільшення);
«те, що сокирою не перерубати» (метафора — загадка) тощо. Інтерпретацією
даної гірлянди можуть бути поняття вакууму, пневмотранспорту, променя,
тіні, вітру і т.д.
Найпоширенішим з асоціативних методів є метод фокальних об’єктів,
сутністю якого є перенесення ознак випадкового предмета на той, що

14. підлягає реконструкції. Наприклад, ми маємо «згортувальну машинку для
консервування» і бачимо «велосипед з мотором». Виникає ідея асоціації цих
об’єктів — зробити згортувальну машинку теж із мотором.
Методи морфологічного аналізу розроблені швейцарським астрономом
Ф. Цвіккі й побудовані на системному підході в галузі винахідництва. В
межах морфологічного аналізу розроблено декілька методів: систематичного
охоплення проблемної царини, морфологічного ящика, заперечення й
конструювання, експериментальних ситуацій, міркувань і дій за принципом
аналогії, різних процедур генерації ідей і послідовних наближень до розв’я-
зання завдань, альтернатив, матриць відкриттів А. Моля, ступеневого пошуку
вирішення завдань, організуючих понять, десяткових матриць пошуку тощо.
Найбільш універсальним і перспективним серед них є метод морфологічного
ящика. Його сутність полягає в систематичному дослідженні повного набору
варіантів рішень, що випливають із закономірностей будови (морфології)
оновлюваного об’єкта й оптимальних рішень. Проведення морфологічного
аналізу передбачає точне формулювання проблеми. Якщо ставиться питання
про будь-яку конкретну систему, метод безпосередньо узагальнює пошуки на
всі можливі системи з аналогічною структурою. Метод морфологічного
ящика є найзагальнішим. Використання його можливе не тільки для розробки
технічних завдань, а й в інших галузях діяльності людини. Для поширення
обсягів творчих відкриттів його часто поєднують з методом альтернатив.
Методом матриць відкриттів вирішуються завдання зі створення нових видів
продукції, реклами, проблеми організаційного характеру тощо.
Метод ступеневого підходу розроблено А. Фрейзером. Він призначається для
розв’язання завдань, пов’язаних з виробничими процесами. В основу цього
методу покладено аналітико-систематичний підхід до причин, перепон, що
визначають цілі й конкретні рішення.
Метод організуючих понять дає змогу створити необхідну кількість варіантів
розв’язання завдань будь-якого класу. З цією метою складаються в особливій
інструкції багаторазового використання. Крім цього, метод передбачає

15. графічні способи представлення організуючих понять та їхніх ознак (у
морфологічному ящику це характеристики і параметри).
Метод контрольних запитань дозволяє генерувати нові ідеї й рішення,
стимулювати їх потік за допомогою наведених запитань. Метод може
застосовуватись у формі монологу, оберненого до самого себе, або діалогу
між дослідниками. Сутність методу полягає в тому, що дослідник відповідає
на запитання, розглядаючи своє завдання у зв’язку з цими запитаннями. Він
фактично збігається з методом спроб і помилок. Кожне його запитання є
спробою або серією спроб, з тією різницею, що за списком запитань простіше
й скоріше можна охопити існуюче поле варіантів. Автори відбирають з
дослідницького досвіду ті запитання, які забезпечують перевагу методу
контрольних запитань над методом спроб і помилок.
Метод оперативних моделей являє собою форму відбору процесів, явищ, дій,
що описують у спрощеному вигляді деякі аспекти реальної дійсності, а також
взаємозв’язки різних факторів. Процес моделювання передбачає
використання моделі шляхом маніпуляції, що складають об’єкт елементів,
або програвання моделі людиною чи за допомогою комп’ютерних
технологій. Особливим методом побудови таких моделей є ігровий метод
імітації. Його можливості будуть проаналізовані окремо.
Метод матричного (табличного) моделювання є засобом перевірки того,
наскільки проекти в галузі наукових досліджень і розробок узгоджуються з
факторами, які діють на основні показники моделі. Двовимірні матриці
(табличні) дають простий та оперативний метод оцінки пріоритетності
розроблюваних проектів. Використовуються також тривимірні матриці, але
їх уже важко виразити графічно і в силу їхньої абстрактності — важко
осмислити. Найчастіше матричний метод використовується для оптимізації
ресурсів за заданими обмеженнями. Предметом ресурсів можуть виступати
не тільки фінансові кошти, а й робоча сила, її якісний стан і кваліфікація,
дослідницька й виробнича матеріальна база тощо.

16. Системний аналіз є найпоширенішим у соціально-економічних
дослідженнях. Уперше він був розроблений і використаний у корпорації
«РЕНД» у 1948 р. для оптимізації складних завдань військового характеру.
Під системою тут мається на увазі множина взаємопов’язаних елементів
будь-якого походження. Його модифікацією є факторний аналіз в організації
виробництва. Системи можуть бути як статичні, так і динамічні,
детерміновані та імовірнісні. В складних імовірнісних системах
спостерігається явище практичної неможливості розв’язання завдання. Це
явище є характерним навіть для порівняно невеликої кількості змінних,
кожна з котрих може набувати кількох альтеративних значень. Результат
досягається за допомогою відмови від строгих формулювань та обмежень
щодо використання методів лінійного та квадратичного програмування тощо.
Системотехніка аналізу передусім спирається на майстерність дослідника і
його спеціальну математичну підготовку.
Як відомо, у розвинених країнах світу вивчають комплексні системи
ринкових відносин — попит, альтернативні пропонування товарів, аналіз
витрат, їхня ефективність тощо. Використовуючи метод системного аналізу,
спочатку визначають весь склад змінних параметрів, хоча не всі вони можуть
мати кількісну оцінку. Потім виконується групування цих даних за
характерними ознаками і, використовуючи відповідні математичні та
комп’ютерні методи, виявляється ступінь впливу кожної групи факторів на
досліджуваний процес. За допомогою системотехнічного методу
розв’язуються проблеми екологізації навколишнього середовища в
конкретних містах чи регіонах, перспективи підготовки науково-дослідних
кадрів відповідно до потреб суспільства, транспортне завдання тощо. Для
цього в дослідницькій роботі використовуються методи дерева цілей, сітьові
методи, методи з оберненими зв’язками, ітерації (повторне проведення
операцій зі зміною параметрів на уточнені), дослідження операцій тощо.
Зростання евристичної ролі певних категорій чи уявлень у сучасній науці
здійснюється за діалектичним механізмом роздвоєння єдиного й пізнання

17. суперечливих його частин. Цей механізм у математиці називається теорією
біфуркації, яка враховує закономірності роздвоєння, й теорією графів, коли
суспільне явище розглядається як дерево, що розкладається на
взаємопов’язані гілки, окремі листочки, багатоструктурні ланки. Наприклад,
графом можна вважати регіон як сукупність населених пунктів, поєднаних
між собою певною системою взаємопов’язаних шляхів або інстанцій для
системного управління (так звані гілки влади), управління інфраструктурами.
Будь-яка математизація діалектично пов’язана із зворотним процесом
упредметнення математичних структур у конкретних гіпотетико-
ймовірнісних теоріях, коли імовірнісний опис доповнюється алгоритмічними
методами, або співвідношеннями симетрії — асиметрії, варіантності —
інваріантності, дискретності — безперервності. Довести досліджуваний
процес до виявлення тенденції, або ще краще — до закону, а потім і до
алгоритму — це є творчість і досить доцільна. Алгоритм (від лат. algorithmi,
латинізованої форми написання імені математика IX ст. Аль-Хорезмі) —
система правил, застосованих у строго визначеній послідовності, що
обов’язково приводить до розв’язання певного плану завдань після кінцевого
числа операцій. У пошуках нових засобів творчих досліджень велике
значення надається алгоритмізації творчої діяльності, використанню для
цього комп’ютерних технологій. Узагальнений евристичний алгоритм являє
собою опис процесу, який умовно поділяється на ряд етапів. Кожний етап
складається з кількох процедур, пов’язаних за відповідними інформаційними
фондами (так званими файлами). Характерними особливостями алгоритму є
детермінованість, тобто неможливість по-різному тлумачити порядок дій, і
масовість, тобто застосовність алгоритму до багатьох задач певного плану.
Алгоритмізації підлягають не тільки математичні обчислення, а й інші
процеси людської діяльності, наприклад, виробничі процеси, технології,
процеси управління, перекладу текстів з однієї мови на іншу тощо.
Алгоритмізації підлягає і процес програмування та формалізації економічної
інформації. В цілому ж процес алгоритмізації результатів розумової

18. діяльності дає змогу автоматизувати ці процеси, що вивільняє час для
творчої теоретичної роботи. Процес удосконалення комп’ютерних технологій
творчої діяльності триває. Особливо широкого розмаху він набуває у
технічній творчості (винахідництві).
Основні методи вирішення творчих задач.
Завантажено з сайту: ua.textreferat.com
ПЛАН
Вступ
1. Метод «мозкового штурму»
2. Метод евристичних питань
3. Метод багатомірних матриць
4. Метод вільних асоціацій
5. Метод інверсії
6. Метод емпатії (метод особистої аналогії)
7. Метод організованих стратегій
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Кожний з нас у своєму житті зустрічав людей, які вражали нас тим, що в них
надзвичайно розвинута уява, оригінальні і несподівані судження, ідеї, які
властиві високорозвиненому інтуїтивному мисленню. Таких людей ми, як
правило, називаємо творчими. А здатність до генерування нових ідей є
однією з найважливіших ознак творчої особистості.
І в школі та в інших навчальних закладах, на жаль, розвитку інтуїції,
здібностей до генерування нових ідей приділяють недостатню увагу. Там, в
основному, звертають увагу на логічні методи рішення задач, у тому числі в
процесі рішення творчих задач.

19. Якщо усі відомі методи рішення творчих задач розділити по ознаці
домінування логічних чи евристичних (інтуїтивних) процедур і відповідних
їм правил діяльності, то можна виділити дві великі групи методів:
а) логічні методи - це методи, у яких переважають логічні правила аналізу,
порівняння, узагальнення, класифікації, індукції, дедукції і т.д.;
б) евристичні методи.
Отже, спробуємо послідовно розкрити евристичні методи, що можуть бути
широко застосовані у творчій діяльності менеджера.
1. Метод «мозкового штурму»
Метод і термін "мозковий штурм", чи "мозкова атака", запропоновані
американським вченим А. Ф. Осборном (за основу узятий варіант
евристичного діалогу Сократа).
Евристичний діалог "мозкової атаки" базується на ряді психологічних і
педагогічних закономірностей, але перш ніж їх сформулювати, варто коротко
зупинитися на тих теоретичних передумовах, якими керувалися творці цього
методу. Винахідниками було відзначено, що колективно генерувати ідеї
ефективніше, ніж індивідуально. У звичайних умовах творча активність
людини часто стримується явно і не явно існуючими бар'єрами
(психологічними, соціальними, педагогічними і т.д.). Цю ситуацію зручно
виразити за допомогою моделі "шлюзу". Творча активність людини
найчастіше потенційно стримується, як вода за допомогою "шлюзу". Тому
потрібно відкрити "шлюз", щоб її визволити. Жорсткий стиль керівництва,
острах помилок і критики, сугубо професійний і занадто серйозний підхід до
справи, тиск авторитету більш здатних товаришів, традиції і звички,
відсутність позитивних емоцій - усе це виконує роль "шлюзу". Діалог в
умовах "мозкової атаки" виступає в ролі засобу, який дозволяє забрати
"шлюз", визволити творчу енергію учасників рішення творчої задачі.
2. Метод евристичних питань
Цей метод відомий також як метод "ключових питань". Метод евристичних
питань доцільно застосовувати для збору додаткової інформації в умовах

20. проблемної ситуації чи упорядкування вже наявної інформації в самому
процесі рішення творчої задачі. Евристичні питання служать додатковим
стимулом, формують нові стратегії і тактики рішення творчої задачі. Не
випадково в практиці навчання їх також називають навідними запитаннями,
тому що вдало поставлений педагогом питання наводить учня на ідею
рішення, правильного відповіді. Евристичним питанням приділяв багато
уваги американський математик і педагог Д. Пойя.
Варто помітити, що евристичні питання широко використовував у своїй
науковій і практичній діяльності ще давньоримський філософ Квінтиліан. Він
рекомендував усім великим політичним діячам для збору досить повної
інформації про яку-небудь подію поставити перед собою наступні сім
ключових (евристичних) питань і відповісти на них: хто? що? навіщо? де?
чим? як? коли?
Метод евристичних питань базується на наступних закономірностях і
відповідних їм принципах:
Проблемності й оптимальності. Шляхом мистецьки поставлених питань
проблемність задачі знижується до оптимального рівня.
Дроблення інформації (евристичні питання дозволяють здійснити розбивку
задачі на підзадачі).
Цілеспрямування (кожне нове евристичне питання формує нову стратегію -
ціль діяльності).
Перевага методу евристичних питань полягає в його простоті й ефективності
для рішення будь-яких задач. Евристичні питання особливо розвивають
інтуїцію мислення, таку логічну схему рішення творчих задач. Недоліки й
обмеження цього методу полягають у тому, що він не дає особливо
оригінальних ідей і рішень і, як інші евристичні методи, не гарантує
абсолютного успіху в рішенні творчих задач.
3. Метод багатомірних матриць
Цей метод серед дослідників і винахідників також відомий як метод
"морфологічної шухляди" чи метод "морфологічного аналізу". Найбільш

21. повне обґрунтування і практичне застосування цей метод одержав при
розробці системи реактивних двигунів швейцарським ученим Ф. Цвікі.
Спираючись на цей метод, Ф. Цвікі придумав безліч винаходів. Аналізуючи
проблеми, які найчастіше стоять перед дослідниками чи винахідниками, Ф.
Цвікі розділив їх на три великих класи:
· проблеми, для рішення яких можна використовувати порівняно невелике
число уже відомих елементів;
· проблеми, для рішення яких потрібно використовувати ще невідомі нові
елементи;
· проблеми великих чисел.
Вихідна ідея методу багатомірних матриць у рішенні творчих задач полягає в
наступному. Оскільки нове дуже часто являє собою іншу комбінацію відомих
елементів (пристроїв, процесів, ідей і т.п.) чи комбінацію відомого з
невідомим, то матричний метод дозволяє це зробити не шляхом проб і
помилок, а цілеспрямовано і системно. Таким чином, метод багатомірних
матриць базується на принципі системного аналізу нових зв'язків і відносин,
що виявляються в процесі матричного аналізу досліджуваної проблеми.
Не можна не помітити, що найменування методу "морфологічна шухляда" є
не зовсім вдалим, тому що ця назва не стільки відбиває суть методу, скільки
створює ореол таємничості і значущості. До того ж часто ніякої "шухляди" не
виходить, а в пошуках нової ідеї вдається вирішити проблему,
використовуючи аналіз двомірної матриці.
Перевагою методу багатомірних матриць є те, що він дозволяє вирішити
складні творчі задачі і знайти багато нових, несподіваних, оригінальних ідей.
Недоліками й обмеженнями методу багатомірних матриць може бути те, що
навіть при рішенні задач середніх труднощів у матриці можуть виявитися
сотні варіантів рішень, вибір з яких оптимального виявляється скрутним.
Даний метод не гарантує, що будуть враховані всі параметри досліджуваної
системи. Застосування методу вимагає визначеної навички і майстерності.

22. Як уже відзначалося вище, метод багатомірних матриць у його початковому
варіанті може являти собою двомірну матрицю, наприклад, 7х7 елементів.
Досвід показує, що магічне число 7 стосовно до побудови матриць є
оптимальним. (Не даремно народна мудрість говорить: сім разів відміряй і
один раз відріж!)
4. Метод вільних асоціацій
Замічено, що результативність творчої діяльності, особливо на етапі
генерування нових ідей, істотно підвищується, якщо широко
використовувати всі нові і нові асоціації, що у підсумку породжують по-
справжньому продуктивні ідеї рішення проблеми. У процесі зародження
асоціацій установлюються неординарні взаємозв'язки між компонентами
розв'язуваної проблеми й елементами зовнішнього світу, включаючи
компоненти колишнього досвіду творчої діяльності осіб, які беруть участь у
колективному рішенні проблеми, творчої задачі. У результаті процесу
зародження нових асоціативних зв'язків і виникають творчі ідеї рішення
проблеми.
Для посилення антиконформізму необхідно, щоб кожен член групи прагнув
запропонувати і пропонував своє слово, поняття, що повинне бути базисом
для встановлення асоціативних зв'язків із процесом генерування нових ідей.
Принципи, на які варто спиратися в процесі застосування цього методу:
вільних асоціацій;
антиконформізму;
відстроченого критичного аналізу.
5. Метод інверсії
Метод інверсії (у психології його іноді називають методом звертання) являє
собою один з евристичних методів творчої діяльності, орієнтований на
пошук ідей рішення творчої задачі в нових, несподіваних напрямках,
найчастіше протилежних традиційним поглядам і переконанням, що
диктуються формальною логікою і здоровим глуздом.

23. Винахідники давно звернули увагу на те, що часто в ситуаціях, коли логічні
прийоми, процедури мислення виявляються марними і заходять у тупик,
природно припустити, що оптимальної є принципово протилежна
альтернатива рішення. Наприклад, ведеться пошук міцності виробу, і для цих
цілей прагнуть збільшити його вагу, конструкцію роблять суцільнометалеву,
у той час як кращих результатів удається досягти шляхом рішення задачі в
протилежному напрямку, наприклад зменшити вага конструкції, зробивши її
полою.
Метод інверсії базується на закономірності і відповідно принципі дуалізму,
діалектичної єдності й оптимального використання протилежних (прямих і
зворотних) процедур творчого мислення: аналіз і синтез, логічне й
інтуїтивне, статичні і динамічної характеристики об'єкта дослідження,
зовнішні і внутрішні сторони об'єкта, чи збільшення, навпаки, зменшення
розмірів, конкретне й абстрактне, реальне і фантастичне, роз'єднання й
об'єднання, конвергенцію (звуження полючи пошуку) і дивергенцію
(розширення полючи пошуку). Якщо не удається вирішити задачу від
початку до кінця, то спробуйте вирішити її від кінця до початку і т.д.
Безсумнівним достоїнством методу інверсії є те, що він дозволяє розвивати
діалектику мислення, відшукувати вихід з, здавалося б, безвихідної ситуації,
знаходити оригінальні, часом дуже несподівані рішення різного рівня
труднощі і проблемності творчих задач.
Його недоліком і обмеженням є те, що він вимагає досить високого рівня
творчих здібностей, базисних знань, умінь і досвіду.
6. Метод емпатії (метод особистої аналогії)
Метод аналогій завжди був важливим евристичним методом рішення
творчих задач. Процес застосування аналогії є як би проміжною ланкою між
інтуїтивними і логічними процедурами мислення. У рішенні творчих задач
використовують різні аналогії: конкретні й абстрактні; ведуться пошуки
аналогії живої природи з неживий, наприклад в області техніки. У цих

24. останніх аналогіях можуть бути, у свою чергу, встановлені аналогії за
формою, структурі, функціям, процесам і т.д.
У ситуаціях уявної побудови аналога іноді гарні евристичні результати дає
такий прийом, як гіперболізація, наприклад значне чи збільшення, навпаки,
зменшення масштабів технічного чи об'єкта його окремих вузлів.
Найчастіше емпатія означає ототожнення особистості однієї людини з
особистістю іншого, коли намагаються думкою поставити себе в положення
іншого. Не випадково емпатія, чи особиста аналогія, у рішенні творчої задачі
розуміється як ототожнення людини з технічним об'єктом, процесом, деякою
системою. Коли застосовується метод емпатії, те об'єкту приписують
почуття, емоції самої людини: людина ідентифікує мети, функції,
можливості, плюси і мінуси, наприклад машини, зі своїми власними. Людина
як би зливається з об'єктом, об'єкту приписується поводження, що можливо у
фантастичному варіанті.
Таким чином, в основі методу емпатії (особистої аналогії) лежить принцип
заміщення досліджуваного об'єкта, процесу іншим. З обліком сказаний метод
емпатії – це один з евристичних методів рішення творчих задач, в основі
якого лежить процес емпатії, тобто ототожнення себе з об'єктом і предметом
творчої діяльності, осмислення функцій досліджуваного предмета на основі
"вживання" в образ винаходу, якому приписуються особисті почуття, емоції,
здібності бачити, чути, міркувати і т.д.
7. Метод організованих стратегій
Одним з головних психологічних бар'єрів у рішенні творчих задач є інерція
мислення і нездатність вирішального піти, відмовитися від найбільш
очевидного способу і знайти новий підхід, новий напрямок у пошуках ідей
рішення.
І навіть якщо ми вибираємо правильні напрямки (стратегії) пошуку ідеї
рішення, то виникають побоювання, що ми упустили щось головне, можливо,
більш оригінальну стратегію, ідею.

25. У визначеній мері перебороти інерцію мислення допоможе метод
організованих стратегій.
В основі цього методу лежать:
а) принцип самоврядування особистості у виборі нових стратегій рішення
творчої задачі;
б) принцип відсторонення, тобто розгляду об'єкта, предмета, процесу, усякий
раз зі зненацька нової точки зору.
Евристичні правила методу організованих стратегій:
У процесі рішення творчої задачі записуйте всі спонтанно виникаючі у вас
ідеї (стратегії).
Поряд з використанням пропонованих організованих стратегій,
використовуйте і перевіряйте спонтанно виникаючі стратегії.
Помнете, що часто одна чи кілька організованих стратегій добре
доповнюються виникаючими стратегіями.
Висновки
Отже, можна зробити наступні висновки:
Правила рішення творчих задач також часто називають евристичними
правилами, а окремо узяте правило, прийом рішення творчої задачі часто
називають евристикою.
Про продуктивність евристик і евристичних правил у рішенні творчих задач
добре знають винахідники і раціоналізатори. Однак і вони часто їх
використовують стихійно. А це надзвичайно ускладнює їх практичне
застосування. Тому навчання рішенню творчих задач і в шкільній, і у
вузівській практиці в основному здійснювалося методом проб і помилок,
тобто далеко не кращим чином. Правда, як у вітчизняній практиці в роботах
Г.С.Альтшуллера, Г.Я.Буша, так і в закордонній практиці є серйозні спроби
описати ці методичні рекомендації в застосуванні до винахідників,
наприклад, методу "мозкового штурму", метод синектики й ін. Але ці
методичні рекомендації, якщо їх сформулювати у виді правил, можуть

26. знайти саме широке застосування й у діяльності менеджера – сучасного
керівника.
Евристичний діалог "мозкової атаки" базується на ряді психологічних і
педагогічних закономірностей, але перш ніж їх сформулювати, варто коротко
зупинитися на тих теоретичних передумовах, якими керувалися творці цього
методу. Винахідниками було відзначено, що колективно генерувати ідеї
ефективніше, ніж індивідуально. Метод евристичних питань доцільно
застосовувати для збору додаткової інформації в умовах проблемної ситуації
чи упорядкування вже наявної інформації в самому процесі рішення творчої
задачі. Евристичні питання служать додатковим стимулом, формують нові
стратегії і тактики рішення творчої задачі. Замічено, що результативність
творчої діяльності, особливо на етапі генерування нових ідей, істотно
підвищується, якщо широко використовувати всі нові і нові асоціації, що у
підсумку породжують по-справжньому продуктивні ідеї рішення проблеми.
У процесі зародження асоціацій установлюються неординарні взаємозв'язки
між компонентами розв'язуваної проблеми й елементами зовнішнього світу,
включаючи компоненти колишнього досвіду творчої діяльності осіб, які
беруть участь у колективному рішенні проблеми, творчої задачі. Метод
інверсії (у психології його іноді називають методом звертання) являє собою
один з евристичних методів творчої діяльності, орієнтований на пошук ідей
рішення творчої задачі в нових, несподіваних напрямках, найчастіше
протилежних традиційним поглядам. Метод аналогій завжди був важливим
евристичним методом рішення творчих задач.
Список використаної літератури
1. Ильина О.Н. Милорадова Н.Г. Управление персоналом. Психология
управления. Справочное и учебное пособие для специалистов и
руководителей кадровых служб строительного комплекса Москвы. – М.: ЗАО
«издательский дом «Логос – Развитие», 2002.
2. Милорадова Н.Г. Мышление в дискуссиях и решениях задач.
Рекомендовано Министерством образования РФ в качестве учебного пособия

27. для студентов высших учебных заведений, обучающихся по техническим
специальностям. 2-е изд. М.: изд-во АСВ, 2000.
3. Митина Л.М. Психология развития конкурентоспособной личности.
Учебно-методическое пособие. Москва – Воронеж, 2002.
4. Практическая психология: Учебник /Под ред. М.К. Тутушкиной.
Рекомендовано Министерством образования Российской Федерации в
качестве учебного пособия для студентов высших учебных заведений,
обучающихся по техническим специальностям. М.: Изд-во АСВ, 1997.
5. Милорадова Н.Г. Психологический практикум по курсу «Психология
управления». М.: МГСУ, 2004.
6. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. - М.: Дело,
1992, с.27-140; 165-193; 359-388;435-515.
7.Никифоров Г.С., Сливкин Ю.Н. Психология менеджмента
/Психологическое обеспечение профессиональной деятельности /под ред.
Никифорова Г.С. - СПб.: изд-во С.-Петербургского ун-та, 1991, с.84-95.