1. Миколаївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 36
ТЕМА ПРОЕКТУ:
«З БАТЬКІВСЬКОЇ КРИНИЦІ. УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ
ПРОМИСЛИ. ГОНЧАРСТВО»
ПІДГОТУВАЛИ УЧНІ 3
КЛАСУ
•
• Георгієва К., Гук Д.,
• Ткачук І., Пугачова В.,
• Брядкова А., Крижова В.,
• Піддубна К., Петрова В.
• Керівник проекту: Басараб С. А
2. МЕТА НАШОГО ПРОЕКТУ:
• ознайомитися з одним із видів народного промислу -гончарством,
розвитком гончарства на Миколаївщині;
• розширити знання про традиції українського народу, його звичаї;
• виховувати любов до свого народу, повагу до традицій рідного
народу.
3. ОЧІКУВАНІ РЕЗУЛЬТАТИ:
-дізнатися про райони нашої
області, де розвивалося гончарство;
-відомих гончарів Миколаївщини;
- звичаї українського народу,
пов’язані з гончарями та
гончарними виробами;
-оформити карту « Гончарство на
Миколаївщині»
4. АКТУАЛЬНІСТЬ ВИБОРУ ТЕМИ:
Ми обрали дану тему тому, що
цей матеріал дасть нам
можливість більше взнати про
розвиток народних промислів на
Миколаївщині, народних
умільців-гончарів, навчить
глибоко цінувати все те, чим
багатий український народ.
5. Гончари Ольвії
Ольвія (грец. Olbia), античне місто-держава, що
знаходилось на правому березі Бузького лиману.
Ольвія – самий цікавий та великий археологічний
об’єкт на території України, справжній рай для
любителів археології. Немає жодного сумніву, що
ольвіополіти виробляли столовий і кухонний посуд,
черепицю, теракотові статуетки, металеві вироби
знаряддя праці та прикраси, виготовляли безліч
інших предметів, необхідних для їхнього життя.
6. Миколаївщина багата на родовища глини. Є поклади легкоплавкого «глею», в'язкого
«наглинка», фарфорової і фаянсової глин. Фарфорові та фаянсові розробляються у
Вознесенському, Первомайському, Миколаївському, Березанському районах. У великій кількості
легкоплавка красночерепкова глина – «глей». У заплавах річок можна зустріти жовтувато-
зелену в'язку глину – «наглинок».
Однак наявність сировини не призвела до бурхливого розвитку гончарного промислу на
Миколаївщині. Причин цього кілька: конкуренція з боку гончарів з Київської, Подільської,
Катеринославської губерній, що привозили якісний і красивий посуд у Південні регіони,
відсутність дешевого палива для випалу виробів; мала кількість місцевих майстрів і майже
повна відсутність учнівства. Але найголовнішою причиною був малий заробіток гончарів.
Незважаючи на вищезгадані труднощі гончарство на Миколаївщині розвивалося.
7. У селах працювали як окремі селяни - кустарі, так і невеликі гончарні заводи, тобто майстерні,
що налічували 4-5 найманих робітників. Як правило, вони виготовляли бездекорний,
глазурований посуд: горщики, миски, глечики, макітри, вазони для квітів, сливочники, дитячі
іграшки, пісочниці та чорнильниці для, сільських шкіл та ін. Але частіше миколаївські глинища
використовувалися не для виготовлення посуду, а для виробництва будівельних матеріалів - цегли
черепиці, тротуарних плит
Гончарі в Миколаївській області називалися неоднаково. Серед них були «гончарі білі» -
робили неглазурований посуд, мисочники, посудники, кахельники - фахівці з кахлів. Навіть у наші
дні в селі Новопетрівка Новоодеського району одних майстрів називали «горшечники», інших –
«гончарами». Перші, як виявилося, виробляють тільки квіткові горщики і макітри, «гончарі» ж -
посуд поскладніше.
8.
9. Славилися на Миколаївщині гончарі з Курячих Лоз, посуд яких
мав великий попит на ярмарках. Розвинуте гончарство було у
Новій Одесі, Богоявленську.
На початку XX століття у Богоявленську була заснована
гончарна артіль. Щорічно відбувалося по три ярмарки, де
торгували кіньми, хлібом, сіллю та гончарними виробами.
Багато гончарів на Миколаївщині для виготовлення посуду
використовують глей -зелено-блакитну глину. З такої сировини
робив свій посуд гончар Петро Сорока з Мішково-Погоріловки.
Його посуд був біло-сірого кольору. На посуді обов'язково ставив
клеймо "П.С."
Прикрашав посуд знаками води -хвилястий меандр, землі -
пряма лінія. Серед його виробів зустрічається як поливний, так і
неполивний посуд.
10. Повних даних про місця виробництва гончарних виробів на
Миколаївщині початку XX століття, на жаль, немає. Наявні дані
доповнюються відомостями про роботу в 20 - 30 -ті роки XX століття
гончарних артілей. Такі артілі були створені майже в усіх сучасних
районах області, що дає право припустити можливість існування в них
гончарного виробництва і до революції.
Руйнування гончарного промислу на Миколаївщині, як втім і по всій
Україні, відбулося в 60 -і роки XX в. в результаті ліквідації системи
промислової кооперації. Передача артілей державним підприємствам
поступово привела до припинення випуску гончарних виробів.
Перші спроби відродити гончарство в області відноситься до 1972 році.
На одному з найбільших в Миколаївській області заводів будматеріалів -
Петровському цегельному заводі, почався випуск гончарного посуду. З
цією метою три працівниці заводу були навчені роботі на гончарному
крузі.
Гончар з Новобірзуловки
М. Г. Ворон
11. На одному з найбільших в Миколаївській області заводів
будматеріалів Петровському цегельному заводі, почався випуск
гончарного посуду. Майже одночасно з Петровським цегляним
заводом на цегельному заводі № 1 Миколаївського виробничого
об'єднання будівельних матеріалів був організований цех
майоліки. З 1973 року він почав випускати керамічний посуд,
квіткові горщики, сувеніри.
Велику роль у справі збереження та вивчення ремісничого
минулого краю, в тому числі і гончарного, зіграло обласне
об'єднання майстрів народного мистецтва «Прибужжя», створене
в 1976 році при Миколаївському обласному науково - методичному
центрі. Своє завдання члени суспільства бачили у вивченні та
освоєнні традицій народного мистецтва, навчанні молоді. Сьогодні
товариство «Прибужжя» продовжує роботу по збереженню та
популяризації народних традицій, об'єднуючи і підтримуючи
самодіяльних майстрів Миколаївської області.
12. Ще однією організацією, що об'єднують майстрів народної творчості Миколаївщини є
Миколаївський центр національної спілки майстрів народного мистецтва України, створений у
1991 році. Цікава форма роботи з пропаганди та розповсюдження народних ремесел проводилася
ним на початку 90 -х років XX ст. При Миколаївському центрі спілки майстрів України кілька
років діяла школа народної майстерності, в якій могли навчатися всі бажаючі. У школі можна
було пройти навчання за курсом «Народно- декоративний розпис», «Народна вишивка», «Народне
гончарство» .
Курс «Народне гончарство» у школі викладав член національної спілки майстрів народного
мистецтва України, самодіяльний гончар - Сергій Володимирович Глушко. До нього в с.
Лупареве, що розташувалося недалеко від м. Миколаєва, приїжджали учні з усієї області, щоб
оволодіти таємницями гончарної майстерності. Серед колишніх учнів С. Глушко - гончарі, члени
об'єднання «Прибужжя» : Тамара Вольгушіна і Віктор Тарасенко, житель смт. Баштанка Юрій
Бриль та багато інших.
Ось уже кілька років С. Глушко передає свій досвід і своє вміння молоді. У гончарній
майстерні історичного факультету Миколаївського національного університету ім. В.
Сухомлинського працюють 4 гончарних кола.
13. На сьогоднішній день в Миколаєві і його околицях працює 5 гончарів: С. Глушко ( с. Лупарево,
Жовтневий р-н), А. Байбородін, Т. Вольгушіна, В. Тарасенко, І. Гайдаєнко. Робота майстрів йде у
декількох напрямках: створення виробів традиційного українського гончарств (макітри, глечики,
горщики, зооморфні судини і т. д.); створення сувенірно- побутової кераміки (мала пластика,
прикраси, вази і т .д.); копіювання зразків гончарного мистецтва глибокого минулого, наприклад,
античної, скіфської, трипільської кераміки ( амфори, світильники, чаші для вина, судини для
пахощів і т. д.); з'єднання української народної кераміки і традицій минулого .У 90 -х роках XX
століття в м. Очакові при цегельному заводі зібралася група ентузіастів, які почали виробництво
гончарної кераміки. Очолив роботу А. Дорожинський, хімік -технолог за фахом, директор
цегельного заводу. Вироби очаківських майстрів Н. Ситникова, Л. Овчаренко, А. Дорожинського,
А. Смирнова відрізняються високим художнім смаком і вмілим використанням технік і технологій
декорування судин. Але в 2003 р. майстерня перестала працювати.
14. ПІД ЧАС РОБОТИ НАД ПРОЕКТОМ МИ:
ПРОВЕЛИ БЕСІДИ «ЗВІДКИ ПРИЙШОВ ГОРЩИК?», «ЧАРІВНА ГЛИНА».
ЗУСТРІЛИСЯ З ПРАЦІВНИКАМИ ДИТЯЧОЇ БІБЛІОТЕКИ ІМЕНІ ШУРИ КОБЕРА ТА ВІТІ
ХОМЕНКА. ВОНИ ПІДГОТУВАЛИ ДЛЯ НАС ЗАОЧНУ ПОДОРОЖ «ТРАДИЦІЙНІ РЕМЕСЛА НА
ТЕРИТОРІЇ НАШОЇ ОБЛАСТІ».
16. Здійснили заочну подорож
до Ольвії - античного міста-
держави.
Працювали з книгами та інтернет- джерелами.
Спанатій Л. Деякі назви орнаментації гончарських виробів Миколаївщини
«Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження».
Даниленко Т. «Чарований горном». Радянське Прибужжя.
Делик Т. «Посмотри на гончара!». Вечерний Николаев. – 1997.
Тонковид В. «Гончар приглашает друзей». Вечерний Николаев. – 2002
