5. Віночок
Було це чи не було, але розповідають, що в одному селі жили
парубок і дівчина. Він був красень, і тільки вона йому до пари
була. А вона була така вродлива, що тільки він їй рівня. Ось і
вирішили вони одружитися. На весіллі, саме тоді, коли грали
щодуху музики, а гості та господарі завзято витанцьовували
польку, на селище напали татари. Усіх чоловіків повбивали,
селище спалили, а молодих дівчат, а з ними і вродливу наречену,
у полон забрали. Чимало років провели вони в чужій країні. Та
завжди сподівалися повернутися додому.
Якось трапилася така нагода. Вартовий, який їх стеріг, заснув, а
двері зачинити забув… Умить осідлали дівчата баских коней і
помчали, полетіли, як вітер… Коли татари помітили втечу, то в ту
мить кинулись наздоганяти втікачок. Ось – ось наздоженуть. Не
довго думаючи, зірвала з голови одна дівчина синю стрічку і
кинула за спину. І в тому місці, де лягла стрічка, завирувала
глибока річка. А дівчата тікали все далі…
Довго перебиралися татари через річку. Але намір свій не
полишили.
Стали знову дівчат наздоганяти. Тоді друга дівчина зняла свою
зелену стрічку і кинула за спину. І став позаду густий чорний ліс. А
дівчата помчали далі… Закричали татари, але назад не
повернули, почали через ліс пробиратися…
Ось знову наздоганяють вони дівчат…. Кинула тоді третя стрічку –
червону. І за спиною враз вогонь запалав. А пройти крізь полум’я
татари не змогли. Розлютилися вони, що полонянки вислизнули з
їхніх рук. А дівчата, позбувшись своїх поневолювачів, поїхали далі,
на рідну землю.
Відтоді вважають, що віночок може захистити молоду дівчину від
лиха, від нечистої сили, і стрічки у ньому - зелена, як життя,
коричнева, як рідна земля, блакитна, як вода, жовта, як сонце, і
червона, як молодеча краса.
6. Калина
"Калина і Килина"
Дівчина Килина збирала у лісі ягоди і
раптом побачила, що вороги - татари
йдуть до села. Побігла вона у село і
попередила односельців. Сміливо
кинулись до бою козаки, але в багато
разів більше було ворогів - спалили
село, а Килину - дівчину-красуню у
полон взяли. За те, що оповістила
село, відтяли їй голову, і виріс на
тому місці чудо-кущ, що за ім'ям
дівчини Калиною нарекли. Люблять і
пам'ятають люди Килину, а калина
стала своєрідною пам'яткою про
рідну землю, оберегом українців.
7. Верба
Плакуча верба
Легенда Поділля
Уматері-вдови було троє синів. Вони дуже любили
маму. Росли вони добрими, роботящими, приносили
радість усім людям. Та от напали на рідну землю
вороги. Прийшов до матерів старший:
— Благословіть, мамо, за свій край боротися.
Стиснулося в мами серця, але благословила. Потім
прийшов середній. І його мусила благословити. А
коли попросив благословення найменший, не
витримала:
— Не пущу! — скрикнула. — Один ти у мене
залишився!
— А земля у нас теж одна. Хто ж її захистить, як не
я?
Ще більше защеміло у матері серце, але провела у
дорогу і найменшого сина. А сама щодня виходила
на берег річки, синочків рідних виглядала.
Поверталися їх друзі, схиляли перед матір’ю голови,
приносили їй невтішні звістки: загинули всі її сини
героями. Довго плакала-ридала мама над річкою, не
хотіла в хату без дітей вертатися. А на ранок
побачили люди на березі вербу, що невтішно додолу
схилила свої віти.
Отак на світі з’явилася плакуча верба.
8. Барвінок
БАРВІНОК - символ вічності буття і життєвої
сили, провісник весни. Уособлює невмирущу
пам'ять про покійних. Звідси, хрещатий
барвінок - барвінок під хрестом на могилі.
Його форма - хрест або перехрестя —
визначає його символіку: єднання живих
людей з їх предками, котрі відійшли з цього
життя. Барвінок на могилі — свідчення вічної
пам'яті про покійних, а барвінок у весільному
вінку - свідчення вічного кохання живих.
•
Хрещатим його називають ще й тому, що,
утворюючи своїми пелюстками хрест,
тягнеться в усі чотири сторони світу.
Отож, в символіці хрещатого барвінку
знаходимо підтвердження того, що в
цьому світі добро і зло, правда і кривда,
всі інші протилежності пересікаються:
барвінковий вінок використовують і на
похоронах, і на хрестинах, і на святі
врожаю, і на весіллі; вінок з барвінку над
дверима гарантує оселю від проникнення
злої сили і його як чарувальне зілля
використовує чаклунка.
•
То барвінок вчить мудрості життя: життя
наповнене протилежностями.
•
І попереджає про труднощі життя: серед
протилежностей є небезпечні і ворожі...
9. Дуб
Недалеко від села у лісі росте величезний
дуб. Ніхто не знає скільки йому років. Усі
називають його татарським. Ось що про це
розповідає легенда.
Було це в часи монголо-татарського нашестя.
Від села до села котилася звістка: появився
загін озброєних вершників. Він налітав на
села і палив їх. Як тільки загін появлявся у
селі, люди кидаючи все, брали дітей і тікали у
ліси. Люди дуже боялися, ніхто зблизька не
бачив ворогів. Одного разу дорогою лісом
ішов чоловік. Раптом почув він позаду
кінський тупіт. Чоловік швиденько виліз на дуб
і почав чекати. Під'їхали вершники і
зупинилися під дубом на відпочинок. Чоловік
добре придивився і побачив, що на конях
сидять не люди, а чучела. А їхнім командиром
була молода жінка-монголка. Коли вона
заснула, чоловік зліз тихенько з дерева І вбив
бандитку. З того часу більше не налітав на
села татарський загін, а дуб через це стали
називати - Татарським.
10. Тополя
Колись була тополя дівчиною.
Налетіли на село турки, старих
порубали, молодих у полон забрали. Іде
в невільничому гурті дівчина і кожен
крок її все важче дається, бо веде він
далі від рідного дому. Вночі стомлені
бранці поснули, заснула і варта. Тільки
дівчина не спала, тихо звільнившись од
пут, втекла. А на світанку, коли зовсім
мало залишилося до села, де могла
сховатися од ворога, побачила за
собою кінну погоню.
— Батьку степ, поля рідні, порятуйте
мене!
Біжить і благає. Ще трохи і вхопить її за
коси вершник. Ось вже вхопив, та рука
сковзнула з гілки, бо за мить одну
обернулася дівчина тополею.
Так і стоїть тепер край села.
11. Ластівка
• Одним з
найшановніших, в
Україні птахів є ластівка.
Це — Божа пташка ,
створена вона Богом із
землі . Благословив її
Господь за те, що, коли
розпинали Христа,
ластівки крали цвяшки (.
Якщо ластівка в'є під
чиєюсь стріхою гніздо,
то це передвіщає щастя
тій родині .
12. Зозуля
Віща птиця, присвячена Богині Весни Живі,
символ людської долі. її свято відмічали під
час воскресіння природи. їй приносили
пожертви ті, хто вперше навесні почув голос
зозулі. Вважалося, що сам Бог чи Богиня в
образі зозулі літає лісами і віщує роки. Зозулю
запитували: скільки літ житиме та чи інша
людина, скільки буде в шлюбі, скільки матиме
дітей тощо. А після того, скільки разів вона
"накує", робили висновки про тривалість того,
про що питали. Тому зозуля пов'язана з
Богинею Долею. Про це говорить українська
приказка: "Зозуля кувала, літечка казала".
•
За повір'ями, на зиму зозуля відлітає у
Вирій, тому вона вважається
посередницею світів Яви, Нави і Прави.
Зозуля прилітає останньою, а відлітає
першою. Отже, зрозуміло, чому вона
також вважається "ключницею" Вирію —
бо зачиняє і відчиняє Небесну браму.
13. Лелека
Лелека – священний птах, покровитель сім’ї
рідногодому. Лелека (бусол, бузько, чорногуз,
гайстер) символ богині Зорі; символ поваги до
батьків; символ мандрівників; сімейного
благополуччя, щастя;батьківщини.
Особливу увагу наші предки приділяли появі
перших перелітних птахів. Вони не просто
несли на крилах весну, а прилітали з вирію —
від богів, тому й самі мали чарівні
властивості. Якщо в перший день, коли в домі
з’явиться маля, над ним покружляє білий
лелека — новонародженого чекає щаслива
доля. Коли навесні вперше зустрівся лелека в
польоті — рік буде щасливим, стоячий — у
цьому році не пощастить.
Вбивство лелеки прирівнювалося до вбивства
людини. Цей птах за повір’ям, має риси і
звички, що притаманні людям. В народному
уявленні він є символом праці і відданості. Де
він покладе своє кубло, тій хаті буде щастити,
а якщо його образити, він і хату може
спалити. В Україні птахів і звірів не називали
людськими іменами. Однак, для лелек робили
виняток. З ними розмовляли, „радилися” як з
членами сім’ї.
14. Соловей
Назва цієї маленької співочої пташки
походить, як вважають мовознавці, від
давньоруської славій – той, хто співає піснюславу Богам. Недаремно соловей, як і інші
великі птахи, вважається віщим пташком, про
свідчить пісня:
Соловейко маленький,
В тебе голос тоненький,
Скажи, де мій миленький?
Віщий співець Боян у «Слов о полку Ігоревім»
названий «соловієм старого часу». Про те, що
соловей здавна вважався символом
співучості та красномовства, свідчить ім’я
новгородського жерця Богомила, який
“сладкоречия ради наречен Соловей»
(Іоакимивський літопис).
Соловей – провісник Богині Весни: його спів
(давньоруське щекот) завжди сприймається
як щасливий Божий знак, а відсутність співу
солов’я свідчить про передчуття біди.
15. - Окрім пісень про свої символи український народ склав безліч
прислів’їв та приказок.
- Ось лише деякі з них:
1.Пишна та красива, мов червона
калина.
2. Де живе вода, там житиме верба.
3. Яка пташка – така й пісня.
4. Кожний дубок хвалить свій чубок.
5.Де лелека водиться – там щастя
родиться.
6. Ластівка день починає, а соловей його
закінчує.
7. Рідний край – земний рай.
8. За рідний край і життя віддай.
