2. Корсунь-Шевченківська спеціальна
загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів
Черкаської обласної ради
А.В. Ломова
СЕКРЕТИ БАБУСИНОЇ
СКРИНІ
Виховні заходи з народознавства
2
3. м. Корсунь-Шевченківський, 2011
А.В. Ломова
Секрети бабусиної скрині.
Виховні заходи з народознавства.(Методичний посібник з виховної
роботи в спеціальних загальноосвітніх школах-інтернатах). – Корсунь-
Шевченківський, 2011. –
35 с.
Рецензент:
В.М. Шестопал – заступник директора з виховної роботи Корсунь-
Шевченківської спеціальної загальноосвітньої
школи-інтернату І-ІІІ ступенів Черкаської обласної
ради
Любити рідну землю – значить її пізнавати. А для цього треба ретельно
вивчати державну мову, національні традиції, моральні принципи наших предків,
славну вітчизняну історію та культуру, пам’ятати героїв, що полягли за неньку
Україну.
Цей посібник буде цікавим не лише дорослим, а й дітям, адже містить
матеріал, доступний для їхнього сприйняття.
Мета посібника – допомогти вихователю спеціальних загальноосвітніх
навчальних закладів у вихованні свідомого громадянина України, розширити
уявлення дітей про історію Батьківщини, багатющу народнопоетичну спадщину,
ознайомити з кращими зразками дитячого фольклору: загадками, піснями,
прислів’ями, казками, легендами.
3
4. ЗМІСТ
Вступ ……………………………………………………………………………. 4
Колядки – найдавніші українські пісні
Виховна година ………………………………………………………………5-10
Свято української пісні ………………………………………………….11 – 14
Коса – дівоча краса
Конкурсно-розважальна програма ………………………………………..15-17
Український рушник у житті людини
Година спілкування ………………………………………………………….18-22
Народні символи України
Виховна година …………………………………………………………… 23-27
Домашні обереги
Заняття в куточку народознавства ………………………………………….28-31
Свято червоної калини ……………………………………………………32-34
Список використаної літератури ……………………………………………35
4
5. ВСТУП
Виховання підростаючого покоління в Україні залежить від багатьох
чинників, серед яких найголовнішими є: устрій нашої держави, моральні норми,
національний менталітет, релігія, система навчання і виховання тощо. Ці чинники
повинні забезпечити національний характер навчально-виховного процесу на
основі його гуманізації та диференціації шляхом впровадження інноваційних
технологій та інтегрованих підходів. Все це повинне базуватися на споконвічних
загальнолюдських традиціях, цінностях національної культури й етнопедагогіки.
Нині йде інтенсивний пошук шляхів підвищення рівня освіченості й
вихованості наших учнів. Великої уваги заслуговують інноваційні технології
виховання школярів у позаурочний час, зокрема використання засобів
народознавства, спрямоване на співпрацю вчителів, учнів, батьків. Саме це є
актуальною потребою сучасної дидактики, органічною складовою духовного
відродження нашої нації, її оздоровлення, могутнім стимулом розвитку
особистості.
У нашій школі вихователі та вчителі постійно звертають увагу на науково-
творчий підхід до нестандартних форм позаурочних заходів, які сприяють не
тільки поглибленому вивченню окремих предметів, а й виступають виховуючим
компонентом матеріальної та духовної культури нашого народу, без якого
неможливе повне розкриття природних схильностей кожної дитини, розвиток її
здібностей, виявлення етно-психологічних особливостей. Їх практика засвідчує,
що самих слів, навіть найщиріших і високохудожніх, для виховання недостатньо.
Самі по собі слова мало варті, якщо вони не впливають на почуття, не стають
основою глибоких і міцних переконань, знань.
Як показує досвід, у позаурочний час доцільно використовувати такі форми
роботи народознавчого характеру: свята, зокрема і народні, фестивалі, "круглі
столи", фольклорні ярмарки, літературні або фольклорні ігри, літературні ранки і
вечори, літературні вітальні, зустріч з цікавими людьми, збирання й опрацювання
фольклорно-етнографічних матеріалів, цікаві посиденьки, краєзнавчі екскурсії
Підготовка та проведення такої роботи відбувається без психологічного
тиску на школярів. Вони не відчувають, що їх виховують, вчать, це все проходить
без примусовості, бо чільне місце тут належить принципу самодіяльності учнів,
який забезпечує пробудження і розкриття природних задатків, нахилів дітей,
формування самобутньої творчої особистості. Все, здобуте в самостійних творчих
пошуках, залишається стійким набутком школяра. Такі форми роботи – це
найкращий вид психологічної релаксації дітей шкільного віку.
Такі заходи відрізняються від уроків тим, що не обмежуються рамками 45-ти
хвилин, а – це найголовніше! – всі учні є активними організаторами і учасниками
цих дійств. Крім того, у підготовці та проведенні таких заходів участь беруть всі.
Звичайно, великої ваги тут набуває, перш за все, робота вихователя.
Отже, нове педагогічне мислення на перше місце як у навчанні, так і у
вихованні ставить інтереси учня, а не вчителя. Тому технологія підготовки
виховних заходів має враховувати й те, що головними дійовими особами у
процесі виховання (як і навчання) мають бути учні. Основна мета – це втілення
5
6. ідеї співпраці, співтворчості вчителя й учнів, їх батьків, пошук і впровадження
нових технологій виховання школярів у позаурочний час.
Колядки - найдавніші українські пісні
Виховна година
Мета: Поглибити знання учнів про походження і символіку обряду
колядування; розучити з учнями найдавніші колядки, пояснити ритуал
колядування; розвивати творчі здібності учнів та навички виразного читання;
виховувати шанобливе ставлення до народних вірувань.
Обладнання: атрибутика колядників - зірка, місяць, маски ряжених, печиво.
Хід заняття
Вихователь. Сьогодні ми будемо говорити про колядки як найдавніший вид
української поезії, тому що вони розповідають нам про світогляд наших далеких
предків.
Наші пращури поділили світ на чотири сторони схід, захід, південь, північ.
Так само поділили добу - ранок, день, вечір, ніч; рік - зима, весна, літо, осінь - усе
за рухом сонця.
А тепер подивіться на це коло. Це річний рух Землі навколо Сонця. Отже,
коли весняне сонце - природа відроджується; влітку ж, коли сонячна сила
найбільша, природа розквітає найбуйніше. А 7 липня ми святкуємо Купала - свято
літнього сонцестояння, коли день найбільший. Після цього день скорочується,
природа мало-помалу завмирає. Зима - смерть природи. Чому це відбувається,
людина не могла пояснити У світі, уявляла вона, відбувається боротьба добрих і
злих сил, світлих і темних. З настанням зими починають перемагати ворожі сили,
скорочують день. крадуть у сонця силу. І нарешті, 25 грудня, коли день
найкоротший, ніч найдовша, вважалося, що природа вмерла і сонце також. Його
з'їдає злий Корочун - темне праслов'янське божество. Отже, в природі було два
переломних моменти: день літнього і день зимового сонцестояння. Людина
вірила, що своїми магічними діями вона зможе допомогти природі, сонцеві в їх
змаганні з темними силами. Всеслов'янська богиня неба - Коляда (коло - сонце) -
народжувала нове сонце в дніпрових водах - маленького божича. Цьому
новонародженому треба було всіляко допомагати. І люди виконували різні
магічні дії. Насамперед вони проганяли злого Корочуна, який намагався вкрасти
нове сонце. "Утікай, утікай, Корочун!” - кричали древні слов'яни.
А тепер давайте згадаємо, який обряд дійшов
до наших днів.
Учень. До наших днів дійшла гра "калита".
Саме слово "калита” також означає сонце (від
коло). Це круглий корж з маком і медом, який мав
усередині дірку і підвішувався під стелею. Молодь
на вечорницях намагалася вкусити цей корж.
Хлопець сідав на кочергу, ніби на коня, скакав і
приказував: "Їду, їду калиту кусати”. Біля коржа
стояв інший хлопець із сажею і квачем і
відповідав: "А я буду по губах писати!"
6
7. - А я вкушу!
- А я впишу!
Не злазячи з кочерги, хлопець намагався вкусити коржа, це йому не
вдавалося, його мастили сажею по губах, сміялися і проганяли.
Вихователь. У цій грі ми бачимо давню символіку. Все це відбувалося
наприкінці грудня, коли день найкоротший. Підвішений круглий корж
символізував сонце. Хлопець на кочерзі втілював нечисту силу, темну, злу. Того
ж Корочуна, який намагався вкрасти нове світило. От бачите, як до наших днів у
формі гри дійшов давній обряд, який записано на Вінниччині
На Черкащині, наприклад, той, хто був на кочерзі, звався пан
Кочержинський. Він питав пана Калитинського, чи дозволить калиту кусати. Щоб
це зробити, панові Кочержинському треба було витримати іспит - відгадати
загадки. А ще його всі засмішували, а він не мав права сміятися.
Після цього обряду колядники ходили опівночі із зіркою від хати до хати і
сповіщали про
народження нового сонця.
У давнину семикутна
зірка означала сонце.
Колядники заходили в
двір, будили господаря:
"Прокинься, господарю,
прокинься, в твій дім
заходить нове сонце!” і в
колядках, і в піснях, які
вони співали, говорилося
про сонце, місяць, зорі,
тобто небесні божества.
Ой вийду, вийду на круту гору,
Ой бачу, бачу в морі корабля.
В тому кораблі троє оконців:
Перше оконце - ясноє сонце,
Друге оконце - ясен місячик,
Третє оконце - дрібна зірочка,
Дрібна зірочка - Галя дівочка.
Ще є давніші колядки про головні слов'янські божества. Давайте їх
зачитаємо.
(Учні читають)
Стоїт же, стоїт нова світленька, Третій товариш - та дробен дощик.
А в тій світлоньці тисовий столик. Сонце же мовит: "Нема над мене.
При тім столику три гості сидят, Як же я зійду в неділю рано,
Три гості сидят, три товариші: Зогрію ж бо я гори й долини,
Єдєн товариш - ясне сонечко, Гори й долини, поля й дуброви,
Другий товариш - та місяченько,
7
8. Морози спадуть, а роси стануть”. Як же я піду три рази мая,
Місяць же мовит: "Нема над мене. А зрадує се жито, пшениця,
Як же я зійду разом з зорями, Жиго, пшениця, всяка пашниця,
Урадуют се гості в дорозі, Єудут снопоньки, як повозоньки,
Гості в дорозі, войська в обозі”. будут копоньки, яко звіздоньки.
Дробен дощ мовит: "Нема над мене.
***
А в цього ґазди білії двори, ***
Ой дай. Боже! Є земля більша - гори, долини,
На його дворі три царі стоять. Гори. долини ще й полонини.
Ой стоять, стоять та й перечуться. Є небо менше, бо всюди рівне,
Ой один каже, що земля більша "То той один цар - світлий місяць,
Ой другий каже, що небо більше. А то другий цар - ясноє сонце,
Ой третій каже: "Не перечмося! А то третій цар - дрібненький
Купімо собі шовковий шнурок, дощик”
Як поміримо-то й повіримо.
Вихователь. Отже, ми з вами уже з'ясували, що 25 грудня сходилися кінець
старого і початок нового життя природи. Люди вірили, що саме в цей час у
природі відбувається те, що було на початку світу. Тобто в одну якусь мить все
зводилося до первісного хаосу, а тоді вже починалося нове світотворення. І цьому
світотворенню треба було допомогти. Насамперед магічним відгадуванням
загадок. Найстарший, наймудріший член роду загадував загадки про небо, землю,
космос. Чим більше загадок відгадають, тим легше буде небесним божествам
знову створити світ з первісного хаосу. А які ви знаєте загадки про землю, місяць,
небо, сили природи?
- За лісом, за пралісом золота діжа сходить. - Поле неміряне, вівці нелічені,
пастух рогатий.
Вихователь. Такі ж загадки збереглися і в древніх піснях-колядках.
(Учні розповідають)
Да й збігла, збігла з поля сторожа, Святий вечір.
Да й ударила з коня в ворота.
- Молодий Марку, чи спиш, чи лежиш?
- Не сплю, не лежу, стрілочки стружу,
Которі луччі - в пучечки в'яжу,
В пучечки в в'яжу - на Дунай пускаю:
"Пливіть, стрілочки, до моєї дівочки,
Загадайте їй три загадочки.
Як одгадає, так моя буде. Не одгадає - не моя буде,
Ой що ж то горить без полум'я?
8
9. Ой що ж то росте без коріння?
Ой що ж то біжить без повода?”
Золото горить без полум'я,
Камінь росте без коріння,
Водиця біжить без повода.
Вихователь. Отже, загадки про частини світу, про стихії, з яких утворився
світ (а вірили, що світ утворився з чотирьох стихій: води, вогню, повітря і
каменю). А на початку світу було синє море. А ще люди весь світ, космос уявляли
у формі дерева. Бо дерево було універсальне. Воно орієнтувало на пори року, на
сторони світу, а ще мало триєдину будову: вершину (крону), стовбур і корінь.
Крона належить небесному світові, стовбур - земному, а корінь знаходиться під
землею. Людина саме так і уявляла світ, який складався з трьох світів - небесного
(світ богів), земного (світ людини) і підземного (світ підземних божеств і
померлих предків). Це дерево є скрізь - у вишивці, різьбі, витинанках, піснях і
колядках. Навіть себе людина теж осмислювала як дерево (відповідно до
триєдиної будови). На вершині дерева ми бачимо птахів, біля стовбура - людей і
звірів, а в коренях - змій, жабів. І оцей давній символ - птах на вершині світового
дерева - присутній у всіх колядках. Це образ космосу. Отой світовий птах
створює світ. Він народжується з моря, бо предки уявляли, що до початку світу не
було нічого, тільки безконечна вода, з якої потім утворився світ.
Пісні про створення світу також співалися 25 грудня. Це теж колядки, в яких
знаходимо уламки давньо-слов'янських міфів про створення світу або й самі
міфи”
(Учні співають)
Стояла сосна серед Дунаю.
Дай, Боже!
На тій соснойці сив сокіл сидів.
Дай, Боже!
Крильцями стріпав, в Дунаєць упав.
Дай. Боже!
Вийшов він відтам третього року.
Дай, Боже!
Виніс він відтам троє насіння. Дай. Боже!
Перше насіння - чорна землиця. Дай. Боже!
Друге насіння - яра пшениця. Дай, Боже!
Третє насіння - зелена трава. Дай, Боже!
Чорна землиця - хпіб ізродиться. Дай, Боже!
Яра пшениця - для коровайця. Дай, Боже!
Зелена трава - для худобоньки. Дай, Боже!
9
10. Вихователь. От вам міф, А Дунай в усіх піснях символізує воду взагалі,
будь-яку воду, як і сине море. Приспів "Дай, Боже!” - це заклинання. Людина
ніби стверджувала: щоб було так, адже всі давні пісні були заклинальними.
Учень І ще є колядки про створення світу:
Коли не було з нащада світа,
Тогди не було неба, ні землі,
А полем було синєє море,
А серед моря зелений явір.
На явороньку три голубоньки,
Три голубоньки радоньку радять,
Радоньку радять, як світ сновати:
- Та спустимеся на дно до моря,
Та дістанемо дрібного піску,
Дрібний пісочок посіємо ми.
Та нам ся стане чорна землиця,
Та дістанемо золотий камінь,
Золотий камінь посіємо ми.
Та нам ся стане ясне небонько.
Ясне небонько, світле сонінько,
Світле сонінько, ясен місячик,
Ясен місячик, ясна зірниця,
Ясна зірниця, срібні звіздочки.
Вихователь. Тепер ми знаємо, як уявляли люди створення світу. Отже,
дерево з птахами - це образ космосу, вже впорядкованого світу. Цей образ
зберігся в різних варіантах до наших днів. Ось, наприклад, чернігівська колядка.
Спочатку давній символ, а далі слова пізніші, вже стосовно парубків:
Що в пана Йвана на яго дварі,
Святий вечір!
На яго дварі там явір стояв.
На тім явару три голуби сизиє.
Три голуби сизиє, три браточки рідниє,
Вани сиділи, раду радили,
Катораму йти службу служити:
Ой чи старшому, середущому,
Самому меншому службу служити.
Образ космосу - світове дерево - присутній і в наших піснях, орнаментах,
вишивці тощо. До нас дійшли давні символи, уламки стародавніх уявлень про
світ. Згадаємо, наприклад, відому нам колядку парубкові:
10
11. Ой у Києві та й на торгові, - Ой пане, пане, не продай мене,
В неділю, в неділю рано Не продай мене, спогадай на те,
Синєє море заграло. Як я тебе ніс через чорний ліс,
Там Петрусь ходить, А за нами гнались турки і татари.
коника водить. Ой як я скочив –
- Ой коню, коню, Дунай перескочив,
продам я тебе. Дунай перескочив,
Продам я тебе за сто червоних. копитця не вмочив.
Колядка героїчна, величає парубка і його коня, а приспів - давній уламок її,
нагадує про те синє море, що лежить в основі світу. Так само й інші колядки.
А ось ще колядка, в якій згадується сонце без зв'язку зі змістом. Вона має
шлюбну символіку: шовкова трава, золотий перстень - символи дівоцтва:
Жала Ганнуся шовкову траву
Ой рано, ой рано-рано.
Сонечко зійшло кохано.
Та й упустила золотий перстень.
Та й пішла вона лужком-бережком.
Зустріла вона трьох косариків.
- Ви косарики, рідні братчики,
Викосіть мені шовкову траву,
Ви найдіть мені золотий перстень,
Першому буде шовкова трава,
Другому буде золотий перстень,
Третьому буду сама молода,
Сама молода, як та ягода!
Вихователь. Отже, колядки - найдавніший пласт поезії, пов'язаної з
уявленнями людини про світ, небесні і земні сили. Свято зимового сонцестояння і
створення світу святкували всі народи Європи, з прийняттям християнства
колядками стали називати і пісні, в яких оспівується народження Христа.
11
12. Свято української пісні
Мета: формувати в учнів розуміння того, що українська пісня – душа народу,
що в ній схована вся історія розвитку українського народу; вчити учнів співати
українські пісні; розвивати творчі та музичні здібності учнів; формувати естетичну
культуру; виховувати патріотизм.
Сцена прикрашена вишитими рушниками, серветками; в кутку стоїть
піч. На столі — ваза з квітами. Хліб, сіль на рушникові. На стіні напис:
Ну де ще є така чарівна пісня,
Серед яких на світі славних мов?
То серце від журби неначе стисне,
А то навіє радість та любов.
Ведуча. Розпочинаємо свято української
пісні. Це не просто свято, а свято -конкурс, де
кожен клас представить по дві українські пісні.
Виступи буде оцінювати наше шановне
журі. (представляє членів журі)
Ведучий. Дорогі друзі! Сьогодні ми
зібралися, щоб віддати шану українській
народній пісні. Бо саме вона через віки
проносить свою нев'янучу молодість, вона
бентежить душу, вона вічна , як і душа народу...
Ведуча. Так, і справді, вона бентежить
душу, та так бентежить, що змушує лінивих
визирнути на вулицю, сонних - прокинутись, а
завзятих — пуститись у танок, особливо як
почуєш : « Маруся раз, два , три...»
Ведучий. Запрошуємо на сцену 9 клас. Пісня «Розпрягайте хлопці коней»
Ведуча. Задушевна, милозвучна, проста як усе геніальне, наша пісня полонить
серце слухачів. Через усі поневіряння проносить вона свої чари, свою нев'янучу
молодість...
Ведучий. Особливо, якщо ця молодість зустрілась під вишнею з нев'янучою
старістю...
Пісня « Ой під вишнею, під черешнею» виконують учні 7 класу.
Ведуча. Українська народна пісня! Яке ж це диво! Невіддільна від життя , як
квіти біля чепурної хати, як зорі на небі. В ній зберігається велика життєва правда..
Ведучий. Так, дійсно велика життєва правда і малесенька брехня про те, як
одна хитрюща дівка підманула хорошого парубка.
«Ти ж мене підманула» виконують учні 5 класу.
12
13. Ведуча. Українська народна пісня - це дорогоцінне надбання нашого народу,
нев'януча окраса його духовної культури. Народна пісня володіє чудовою здатністю
полонити людські серця, тамувати біль, множити силу...
Ведучий. А також вона може чисто по жіночому з'ясувати стосунки з чоловіками,
заявивши : «чом ти не прийшов, я тебе чекала.»
Ведуча. Про те, як вони з 'ясовують стосунки з хлопцями, розкажуть дівчата 10-С
класу.
Пісня « Чом ти не прийшов».
Ведуча. Українська пісня оспівує красу рідного краю, його неповторність і
багатство і возвеличує людину праці.
Ведучий. Особливо якщо ця людина хлопець моторний, беручкий , то чом би його
і не похвалити.
«По дорозі жук, жук..» виконають учні 6 класу.
Ведуча. Українські народні пісні мають різні жанри. За тематикою їх можна
поділити на родинно-побутові, соціально-побутові, дитячі, обрядові.
Ведучий. А я б оце колискову послухав, бо щось так помріяти захотілось, чи
дитинство згадати.
Ведуча. А зараз звучить колискова у виконанні учнів 8 класу.
Ведучий. В українських піснях відображена історія нашого народу, його подвиги,
його героїчне минуле. Пісня возвеличувала героя-захисника, пісня кликала на бій і
сумувала за полеглим героєм і звичайно ж описувала хвилюючі сцени прощання...
Ведуча. …коли дівчата, шморгаючи носами і втираючи сльози, благали козаків не
їхати на війну. Та хіба справжній козак піддасться на бабські вмовляння!
Ведучий. «Їхав козак за Дунай» виконують учні 5 класу.
Ведуча. 3 піснями у нас зустрічають гостей, з піснями починають роботу.
Пісні скрізь - на весіллях, на хрестинах, на родинах - піснею , навіть , хлопці
позалицятися можуть .
Ведучий. І зовсім не позалицятися, а по ділу побалакати, привітатися спочатку,
а тоді розпитати : « Дівчино куди йдеш? Серденько , де живеш?»
Ведуча. Розпитувати дівчат будуть хлопці 6 класу. Пісня «Добрий вечір, дівчино,
куди йдеш?»
Ведучий.
В піснях і труд, і даль походу,
І жаль , і успіх , і любов,
І гнів великого народу,
І за народ пролита кров!
Ведуча. «Їхав козак на війноньку» виконують учні 7класу.
Ведучий. Ех, козацтво, козацтво! Скільки народних пісень торкнулось їхнього
життя, прославили їхню звитягу, мужність і завзяття...
13
14. Ведуча. ….і хороший апетит. Бо чому ж не заспівати про козака, що любить гарно
поїсти. От уже по істині правильна пісня , бо тут козакові годять , як ніколи - і
вареників наварять, і дров нарубають , ще й «голубом сизеньким назвуть»...
Ведучий. « А мій милий вареничків хоче», виконують учні 8 класу.
Ведуча. Ох, тяжка ж та жіноча доля... про неї і пісня журиться. То вона калиною
при дорозі стане, то вербою край села, а то перетвориться на сопілку чи скрипку і
переливатиме свою тугу у хвилюючу мелодію.
Ведучий. «Ти не скрипка, ти доля» так думає учениця 10 класу
Ведуча. Підійшов до завершення наш пісенний конкурс і ми з задоволенням
чекаємо на слово журі.
Вед. 2 А поки журі підводитимуть підсумок, ми з вами пограємось
Ігри
З якої це пісні (зачитується куплет учні відгадують назву пісні)
1. Постій , постій, козаче, твоя дівчина плаче,
Як ти мене покидаєш, тільки подумай. Їхав козак за Дунай.
2. Вітер дуба хитає,
Козак дівку питає. Два дубки.
3. А я молода дівчина,
Та й горя зазнала.
Вечероньки не доїла,
Нічки не доспала. Цвіте терен.
4.Яка я моторна,
Гнучка чорноброва.
Як побачиш, аж заплачеш,
Що я вередлива По дорозі жук.
5. Коса моя розплетена:
її подруга розплела.
А на очах бринить сльоза,
Бо з милим розлучилась я. Ой у вишневому саду
6. Куплю тобі хатку,
Та ще й сіножатку,
І ставок , і млинок,
І вишневенький садок. Ой під вишнею.
Назвіть українські пісні, що починаються на « Ой».
« Музичний дивослів»
Відгадати про яку пісню йдеться.
І. Пісня лісових жінок, які полюбляють співати хором та літати на
мітлі.(частушки Бабок Ягок)
2. Пісня про хлопчика , який скрізь сунув свого довгого носа (Буратіно).
3. Пісня про хлопчика , який дуже любить поїсти та зовсім не любить працювати,
особливо копати картоплю. (Антошка).
14
15. 4. Пісня про місце , де завжди є безліч бананів та кокосів , і де живеться легко та
просто. (Чунга-чанга).
5. Пісня про транспорт кольору неба. (Голубой вагон).
6. Пісня про найкращий, найочікуваніший і найважливіший день в житті
дитини. (Пусть бегут неуклюже…).
Ведуча. Надаємо слово журі.
15
16. Коса - дівоча краса
Конкурсно-розважальна програма
Мета: формувати в учнів розуміння того,
що з давніх-давен дівоча коса була символом
цнотливості, дівочої честі; розвивати творчі та
артистичні здібності учнів; знайомити учнів зі
старовинними українськими обрядами та
звичаями; вчити цінувати та берегти дівочу
честь; виховувати бажання дотримуватись
стародавніх звичаїв; любити та знати своє
минуле.
Святково прикрашена сцена, в
центрі слова: «Коса – дівоча краса».
Ведуча. Щиро вітаю всіх, хто прийшов до
нас на свято дівочої краси. Адже недаремно
кажуть: «Коса – дівоча краса». Сьогодні у нас мова піде і про красу дівочої коси, і
взагалі про дівочу красу, моральну гідність, народні традиції, які треба зберегти й
збагачувати.
Коса була гордістю дівчини, вираженням її цнотливості, честі. Зараз, на жаль,
у моді коротке волосся. І дуже часто дівчата, які вирішили розпрощатися зі
своїми косами, чують слова: «Не ріж косу». Про це навіть співається у пісні з
такою ж назвою «Ой не ріж косу».
(Звучить пісня у виконанні дівчат старших класів.)
Ведуча. А як мені приємно, що в нашій школі є дівчата, які пишаються своїм
довгим волоссям. Запрошуємо їх на сцену для участі у конкурсі.
(Під звуки музики дівчата-учасниці піднімаються на сцену. Ведуча називає
кожну учасницю, довжину її коси.)
Ведуча. Здавна в Україні існував непорушний звичай: умившись вранці,
дівчина мусила перш за все розчесати та заплести косу. Якщо ж вона сідала до
столу або бралася до роботи з нерозчесаним волоссям, то про неї казали люди: «У
неї на голові сорока гніздо вила», або «У неї в косах сім чортів кублилося».
Тому дівчат змалку привчали доглядати за волоссям, щоб воно росло
швидше і було красивим. А для цього існувало безліч рецептів: як мити, чим
зміцнювати волосся, чим полоскати, щоб воно мало приємний запах. Тож наші
учасниці одержали таке домашнє завдання: розповісти один із народних рецептів
догляду за волоссям.
(Дівчата по черзі виголошують свої рецепти.)
Ведуча. Дякуємо вам. Я думаю, що всі скористаються цими давніми
народними порадами. А зараз наші учасниці підуть, щоб за 10 – 11 хвилин
з'явитися із зачіскою, в основі якої буде коса.
(Під звуки музики та оплески глядачів дівчата йдуть.)
16
17. Ведуча. А ми продовжуємо наше свято. Пропоную вам послухати
українську народну пісню «Ой у вишневому саду».
(Звучить пісня у виконанні старшокласниці.)
Ведуча. Ви всі почули у пісні такі слова: «Чому розплетена коса, а на очах
бринить сльоза». І, сподіваюся, всі
знаєте, що коса символізувала
дівоцтво. Відтак жінки не мали права
заплітати косу, щоб вона вільно
спадала на спину, носити вінок із
квітів, водити хороводи. Крім того,
жінка не мала права виходити на
вулицю з непокритою головою, а
завжди одягала хустку. Якщо ж
дівчина втрачала честь, то косу їй
відрізали та покривали хусткою.
Звідси і вираз пішов – «покритка».
Пригадуєте поему Т. Шевченка «Катерина»?
Отже, коли дівчина брала шлюб, коса втрачала свою символіку, а тому її
розплітали. Це був цілий обряд. Розплітали косу молодший брат або сестра, іноді
наречений. А дівчата-подруги в цей час співали пісень. Подивіться фрагмент
весільного обряду розплітання коси.
(Виходить дівчина-наречена із заплетеною косою, з нею дівчата-подруги і
маленький хлопчик, брат нареченої. Хлопчик розплітає косу, дівчата співають.)
Ой, на горі жито – тоненькі покоси,
А хто буде розплітати дівчиноньці коси?
Козак буде розплітати, козак буде плести,
Козак буде дівчиноньку до шлюбоньку вести.
(Виходить хлопець-наречений, кланяється дівчині, за руку виводить її, за нею
йдуть дівчата та хлопчик, в цей час продовжує звучати музика.)
Ведуча. Образ коси досить часто зустрічався в усній народній творчості.
Нерідко дівоча краса в піснях асоціювалася із «русою косою до пояса». Про це
співається у відомих українських піснях «Розпрягайте, хлопці, коней» та «Вечір
надворі, ніч наступає». Послухайте ці пісні.
(Звучать пісні у виконанні старшокласників.)
Ведуча. А тепер ми знову запрошуємо на сцену дівчат, які встигли зробити
зачіски зі свого чудового волосся.
(Дівчата з'являються на сцені, кожна демонструє свою зачіску, коротко
розповідає про неї.)
Ведуча. Я б хотіла поставити дівчатам кілька питань:
- Що таке стрічка і кісники? Яке вони відношення мали до коси? (За їх
допомогою заплітали коси.)
- Що означає вираз «розплести косу»? (Взяти шлюб.)
- Чому косу заплітають із трьох частин? (Це свідчення єдності трьох
стихій природи: повітря, води і землі.)
- Яку роль відігрівав вінок на голові дівчат, крім того, що це було
прикрасою? (Вінок – це оберіг.)
17
18. - Яку траву використовували дівчата для полоскання волосся, щоб
причарувати хлопців?(Любисток.)
- Як ви думаєте, яку зачіску називали «дрібушечки»?(Коли заплітали
багато дрібненьких кіс.)
Ведуча. Я впевнена, що мода на коси ще повернеться. Хай там що, а в довгій
косі до пояса завжди відчувається щось ніжне і прекрасне. Тож нехай у нас
відроджується традиція носити довге волосся. А зараз послухайте вірша-
звернення.
(Учень читає вірш.)
Коси
Як я скучив за вами, коси, Вас на золото щедро важили,
Чом вас, коси, ніхто не носить? Як невільниками продавали.
Ще ж від полюса і до полюса Шанували вас чорними, сивими,
Вас в віках прославляли віками, Розпинали вас на охресті,
Русі коси до самого пояса, Недарма ж ви служили символом
Коси, викладені вінками. І незайманості, і честі.
Ще ж і досі народ мій носить Коси, коси, чом вас зараз
Спогад лоскітний і щемливий, Ніхто не носить?
Як дівча розплітало коси, Що б там з косами не зробили,
Як їх милий розплів, щасливий. Але давня луна доносить:
Коси, коси, чом вас зараз Тільки тим, що себе ганьбили,
Ніхто не носить? Відтинали безжально коси.
Чи ж дівчатам немає часу, Я не знаю, є, може, й правильні
А чи вже заплітати ліньки? Наші люди, що звичай стерли.
Ви ж од віку були окрасою Та якби піднялися предки,
Гордовитої українки. Чи від сорому не померли?
Скільки суму в житті розважили, Як я скучив за вами, коси,
Скільки болю вам завдавали! Чом вас, коси, ніхто не носить?..
Ведуча. А тепер настав час підбити підсумки конкурсу у номінаціях
«Найдовша коса», «Найкраща зачіска», «Найкраще знання народних звичаїв»,
«Приз глядацьких симпатій».
(Журі оголошує результати конкурсу, дівчатам вручають призи
18
19. Український рушник у житті людини
Година спілкування
Мета: домогтися глибокого осмислення учнями значення рушника в житті
рідного народу; вироблення духовної потреби берегти його як сімейний скарб, як
оберіг; розширити, поповнити знання про традиції примінення рушника,
призначення рушника; виховувати любов до праці майстринь-вишивальниць;
виховувати любов до матері-трудівниці, до своєї Батьківщини.
Обладнання : Рушники, український
одяг, калина, сімейні обереги, хліб і сіль на
рушнику. Грамзапис українських пісень.
Епіграф :
Хто зберіг любов до краю
І не зрікся роду
Тільки той віддав всю душу,
Все, що зміг, народу.
На дошці: 1) " Хата без рушників, що
родина без дітей ". 2) " І на тім рушникові
оживе все знайоме до болю: і дитинство, й
розлука, й твоя материнська любов ".
Вихователь. Сьогодні проводимо чергове засідання клубу "Обереги". Для
цього ми вели пошукову роботу і на цьому столі представлені обереги наших
родин. Хочу нагадати слова Василя Скуратівського : " Маючи такі обереги, народ
зумів уберегти від забуття нашу пісню й думу, нашу історію й родовідну
пам'ять..."
Тема сьогоднішнього заняття : "Український рушник у житті людини", на яке
ми запросили гостей - батьків нашого класу.
Гостей годиться хлібом –сіллю зустрічати
Привітним гожим словом віншувати
Прийміть же хліб на мальовничім рушникові
Про цей рушник сьогодні йтиме мова
Учень читає вірш
Учень.
Мій народ якось вигадав Щоб зажинки були величальніші.
Український рушник. Стежку Сковороди і Тарасову думу
Щоб і хата була - красивішою, І безмежного поля солону могуть,
Щоб і доля була - прихильнішою, І колосся любові, і зернятко суму,
Щоб весілля було - та й Рушники українські у вічність
клечальнішим, несуть.
Вихователь. Рушник... Як багато промовляє це слово ! Український рушник !
На ньому вишита доля мого народу. На ньому переплелися і радість, і біль, і
щастя, і горе. Рушник супроводжував людину все життя від народження і до
смерті.
19
20. Учень читає вірш
Ой різними та нитками
Мережані рушники
На них лягли, простяглися
Наші думи та гадки.
Скільки себе пам 'ятаю
Завжди світили мені
Вікна в задумі розмаю
І рушники на столі
Щоб лихо тебе минало,
Щастя огортало,
Щоби мале твоє серце
Та й смутку не знало.
Дівчинка : ( рушник-утирач) Підростала дитина, а мамині руки вишивали їй
рушник-утирач. На ньому квіти, дерево з пташками і слова "Доброго ранку" або
"Доброго здоров'я". Цей рушник висів на кілочку біля дверей. Подавала мати
рушник і промовляла : "Утирайся, мій синочок, в рушничок біленький, та будь же
з ним щодниноньки, добрий, веселенький".
Дівчинка : (з рушником обрусом. Застеляє стіл обрусом.) А у свята
застеляла мама білим обрусом стіл і клала на нього пахучу паляницю. І світлиця
ставала від того ще осяйнішою і веселішою.
Рідний обрусе, пряла тебе матуся
Пряла і ткала, білила.
Стелила на скриню святу білизну,
В селянську хатину вселялася сила
І пісня зливала гіркінь полину
Учень. Стверджують, що саме слово "рушник" походить від слова "рушати".
Мати, проводжаючи сина в дорогу, в армію, замотувала хлібину у рушник,
промовляла : "Рушай щасливо, хай благословить тебе Бог!" Той рушник, вишитий
руками матері, оберігав сина від зла, від нещастя, нагадував про тепло рідної
домівки, кликав з далеких доріг до отчого порогу.
Мама:
Ой прийми, синочку, рушничок від мене
Від зла, від спокуси, най береже тебе,
Його вишивала різними нитками,
Стиха поливала дрібними сльозами.
У цій вишиванці всі мої старання,
На тебе мій сину усі сподівання,
Ой іди, синочку, та скоро вертайся,
Дарунка від мами, сину, не цурайся,
Пісня : " Рушник - рушничок "
Вихователь. Рушник на стіні... Не було жодної хати в Україні, де не
палахкотіли б вишиті узорами рушники. Недаремно склав народ такі прислів'я : "
Хата без рушників, що родина - без дітей "," Рушник на кілочку - хата у віночку ".
20
21. Рушники служили не лише прикрасою для життя, їх вішали над дверима, над
вікнами, щоб ніяке зло не проникло до хати - вони були оберегами.
- А які бувають рушники ?
Діти
- Рушники необхідні були :
Обрядах: на родинах, на хрестинах, на весіллі,,на похоронах;
Звичаєві: коли закладали нову хату, коли зводили стіни й сволок;
Уповивач, кілковий, обрус, завивач, рушник долі.
- А що про них ви можете розповісти ?
І дівчинка : (з рушником долі)
Приходила людина в життя, і зустрічали її рушником. Мати готувала ще до
народження дитини рушник долі. Для хлопчика вишивала на ньому дубові
листочки, щоб сильним і мужнім був син, а для дівчини - калину, щоб гарна була,
як калина. Цей рушничок після народження клала мати під подушку дитині. З
ним несли дитину хрестити, на ньому благословляла мати сина чи доньку на
одруження. Цей рушник берегли все життя.
ІІ дівчинка : ( рушник-завивач)
До породіллі приходили з рушниками, у які загортали хліб та солодощі, щоб
життя новонародженого було солодким. Розв'язували рушник і промовляли:
Радуйся, земле, радій, родино
Радуйся з нами, нова дитино,
В тебе доволі і ласки, і дива,
Хай не цурається доля щаслива.
III дівчинка : (рушничок уповивач)
- Цей рушник готувала мати до народження дитини. Вибілювала його, прала
багато разів, щоб він був м'яким. Коли вповивали дитину, промовляли:
Вповиваю тебе сину
В рушничок біленький
Щоб виростав ти великий
Був все здоровенький
Додому вертайся скоренько-скоренько,
Бо болить у мене за тобою серденько,
Я буду за тебе та й Бога молити,
Щоб могла щаслива ще тебе зустріти.
Син
Він причаївся на бильці мойого ліжка -
Вишиваний із країв пташками та піснями.
Увесь білий, а впоперек - червона стрічка,
Наче сонця схід над криницею
Вишивала бабуся його молодою
Тягнула голкою радість і біль,
І вплітався рушник цей в щербату долю,
А на ньому - хліб і сіль.
Крізь сторічну даль,
Крізь журбу і печаль
Він до мене прийшов
21
22. І мені приніс щебетання птахів,
Мрії жагу, солоність бабусиних- сліз,
І народного генія невмирущу печаль.
Мати : Слово "Рушничок" і "Мати" завжди йдуть разом. Я зараз вам, діти,
розповім легенду про те, як мати рушничком стала.
...Було це дуже давно. Жила собі в одному селі мати, і мала вона трьох синів-
красенів. На все були здібні хлопці, одне лише не вміли - вишивати, як 'їх мати.
Сядуть було біля неї та й кажуть : "Ви, матусю, шийте-вишивайте, та пісню
співайте, а ми подивимось, як народжуються у ваших руках квіти та птахи".
Горнулась мати до синів і такі слова їм мудрі говорила : "Долю я вам
вигаптую, а пам'ять про себе в рушничках залишу, тож бережіть їх". Багато
рушників вишила за своє життя мати і всі між синами розділила. А даруючи
говорила : "Сини мої, мої голуби! Пам'ятайте навік прохання свєї неньки. Куди б
не поїхали, куди б не йшли, а рушник у дорогу беріть. Хліб в нього загортайте та
інших пригощайте. Хліб на рушникові життя величає, здоров'я береже".
Померла мати, а її слова і пам'ять про неї в рушничках залишилась і
передаються з покоління в покоління. З тих пір існує звичай, пов'язаний з цими
рушниками.
"Пісня про рушник".
Вихователь. Ви
подивіться: оцей рушник,
який у багатьох хатах уже
зневажили, заховали як річ
непотрібну подалі від очей
людських "живе" поряд з
нами від часу народження,
веде нас по життю і
проводжає в останню путь.
Вдумайтесь: чи помилимось
ми, коли назвемо рушник
нашою святинею ? І при
народженні, і в армії, і при
сватанні, і на весіллі
в'яжуть молодим руки рушником, помирає людина - і в останню дорогу її
проводжає рушник.
А тепер погляньте на розмаїття фарб, яке оселилось сьогодні у нашому класі.
Цю колекцію зібрала мама нашої учениці.
Уявімо собі руки і обличчя тих людей, які вишивали, творили ці неповторні
малюнки ! І, мабуть, кожний знаходив у тому чи іншому рушникові щось близьке
його душі і серцю. Він нагадував людині про якісь події її життя. Кожний рушник
може розповісти про місцевість, де жили чи живуть їх творці.
Ми маємо змогу порівняти рушники, причому дуже давні і з різних областей
України. Талановиті мійстрині - Ганна Іванівна Верес, Ганна Василівна
Василашук - лауреати Державної премії ім.Шевченка. В чому секрет їх успіху ? В
їх працелюбності, в любові до рідної землі, глибокому розумінні породного
мистецтва і використанні його скарбів, в його творчості.
22
23. Вихователь. Ось таку майстриню і запросили ми до себе.
На рушниках вишита доля нашого народу, свої почуття, мрії і сподівання,
радість і тугу передавав народ у вишивці. І як не згадати тут слова Дмитра
Павличка:
Два кольори мої, два кольори,
Червоне - то любов, а чорне - то журба.
Звучить пісня "Два кольори".
Вихователь. Багато ми сьогодні дізналися про рушники і я думаю, що кожен
із вас захоче мати такий рушник для урочистої хвилини, який був би дорогий вам
і був оберегом вашим дітям.
І на тім рушникові
Оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука,
Й твоя материнська любов.
Тож нехай і вам всім стелиться доля рушником.
І учень: А над смутними образами
Хай сторона моя багата Горять барвисті рушники.
Красива квітами й людьми II учень
Найкраща в світі рідна хата Тут батьків труд і труд матусі
Під ясеновими крильми Поліття чесне та рясне,
У ній тепло і очі мами, А хліб домашній на обрусі,
І доброта її руки Неначе сонце весняне.
Виходять дві дівчинки в українських костюмах з хлібом і сіллю.
Вихователь. Хліб і рушник - одвічні людські обереги. Хліб і сіль на
вишитому рушникові - то є ознака українського народу.
Учень:
На рушник розшитий
Хліб кладемо з сіллю
Щоб легкі дороги вславили Вкраїну
Щоб у нашій праці і в гучнім весіллі
Шанували в світі над усе людину.
Підносять хліб і сіль гостям свята.
Пісня "Про калину".
23
24. Народні символи України
Виховна година
Мета. Виховувати любов і повагу до рідного краю.
(Клас оформлено в українському стилі. На стінах рушники. На столі — хліб,
букет з барвінку, колосся, вербові гілки; миска з писанками. Сторінки журналу
готують учні групами, кожна — свою).
Вихователь. Народи світу різняться між собою одягом, звичаями,
традиціями. У кожного народу є свої національні святині, улюблені речі, дерева,
тварини. Українці мають свої традиції, які споконвіку шанують і бережуть. Це —
батьківська хата, материнська пісня, святий хліб, вишитий рушник, червона
калина, зажурена верба, хрещатий барвінок, дивовижна писанка, вірний своєму
краю лелека. Всі вони наші давні і добрі символи, наші обереги.
Можливо, маючи такі прекрасні символи, український народ зумів уберегти
від забуття нашу пісню і думу, нашу історію і родовідну пам'ять, волелюбність.
Поговоримо про них на сторінках нашого журналу. Наші народні символи
оповиті легендами, оспівані в піснях, тому ілюстраціями до сторінок журналу
будуть старовинні легенди, народні пісні, вірші.
Перша сторінка. «Хліб — усьому голова».
Вихователь. Хліб — символ життя. З давніх-давен він у великій пошані в
народі. Недаремно у молитві до Бога «Отче наш...» люди, як великої милостині,
просили не позбавити їх хліба, бо він не просто основа
життя. Споконвіку хліб називають святим. Він завжди
лежав на столі. Яке щастя, яке добро, що він є на світі.
Спочатку в землі, потім у борошні, й, нарешті, на
столі. Якби в нас було хліба стільки, що могли б ним
прогодувати весь світ, ми все одно сказали б: бережіть
кожну скибочку хліба, кожний колосок, кожну
зернину, бережіть не тому, що ми скупі, а тому, що це наш хліб.
«Як вродить жито, то будемо жити», — говорить народне прислів'я. Хліб з
людиною від народження і до смерті. З хлібом ідуть на родини, хрестини,
новосілля, сватання.
На знак згоди дівчина подає хліб на весіллі, хлібом мати благословляє до
вінця і зустрічає молоде подружжя.
В Україні з хлібом-сіллю зустрічають на вишитому рушнику найпочесніших
гостей. Він — ознака гостинності українського народу.
Учениця. З хлібом у нас зустрічають гостей,
Хліб на весіллях цвіте в короваї,
І кращих немає на світі вістей,
Ніж — хліб уродився на славу.
Щирим словом, хлібом та сіллю
Ми братів-гостей зустрічаєм,
Хлібом — новосілля й весілля,
І свято дружби-згоди квітчаєм.
24
25. Інсценізація казки «Ледар і трудівник».
Нащо тримаєш хліб в руках? Дай мені, — просить Ледар.
Я б тобі дав, — відповідає Трудівник, — але він дуже дорогий для мене. Щоб
його дістати, треба раніш виорати землю.
Тоді вже можна хліб їсти?
Ні, треба дочекатися літа, поки з зерна виросте злак.
Тоді можна їсти?
Ні, треба зерно змолотити, а потім спекти хліб.
Тоді вже їсти?
Так. Тільки ледачому не дадуть.
Прислів'я.
Хліб — усьому голова.
Сила — від хліба, хліб — від землі.
Хліб — батько, вода — мати.
Якщо хліб та вода, не страшна нам зима.
Друга сторінка. «Недалеко червоне яєчко».
Вихователь. З давніх-давен люди святкують
Великдень — Паску. На Паску дорослі
розписують та фарбують яєчка, дарують їх дітям,
примовляючи «Христос Воскрес». Діти відповіда-
ють: «Воістину Воскрес».
З глибини віків від пращурів нам у спадщину
дісталась дивовижна писанка. Це диво-витвір рук
людських, народжений не з дерева, не з металу, а
із звичайного яйця, і який представляє собою
живописну мініатюру. Напередодні Великодня в Україні був звичай розписувати
яйця і роздарювати їх з добрими намірами друзям, знайомим. Писанка — символ
життя. У слов'ян яйце, як і дерево, було ще символом пробудження та оновлення
світу, символом перемоги життя над смертю.
Розповідь казки «Казочка про писанку».
Розповідь легенди «Легенда про крашанку».
Учень.
На Великдень я прокинуся раненько, На Великдень принесемо посвятити
Певно, ще раніш від пташечки на клуні Круглу пасочку і писанки-красуні.
Так колись ранесенько вставали Так колись давним-давно робили
Наші всі бабуні й прабабуні. Наші всі бабуні й прабабуні.
З татом, з мамою до церкви я поїду, А потому, ще й гаївку заспіваїм —
Не залишимо й маленької Лідуні, Коло церкви ми дівчатка гожі.
Хай вона «Христос Воскрес» співати Як колись співали на Великдень
вчиться, Наші всі бабуні й прабабуні.
Як співали ще бабуні й прабабуні.
25
26. Третя сторінка. «Рушники, рушники — то матусі моєї роки».
Вихователь. Український рушник! Хто з вас не бачив його? Він пройшов
крізь віки і зараз символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх
дітей, до всіх, хто не черствіє душею. Рушник передавали як оберіг з роду в рід, з
покоління в покоління. А який він гарний! Його можна порівняти з піснею. Без
рушника, як і без пісні, не обходилось жодне сімейне свято. Найбільше обрядових
сюжетів пов'язано з рушником.
Рушники — це обереги від усього злого, що може зайти в дім. «Хай
стелиться вам доля рушниками» — бажали людям щастя.
Учениця.
Моя бабуся гарно вишиває,
Цвітуть на полотні троянди й
виноград,
Розмай калиновий там грає,
І дивні птахи щебетять.
Навік з'єдналось чорне і червоне —
Мойого краю гордість і краса.
Душа народу — малинові дзвони,
Його веселка і його сльоза.
Учень.
Рушникове обличчя веселе Учень.
Обпліта коровай на столі, Дощ пройшов з грозою,
Закликає гостей до оселі, Вмите сонце сяє,
Випромінює щедрість землі. В небі над рікою
Рушничок на столі — давній звичай, Рушничок спустився,
Ним шлюбують дітей матері, Прямо в нашу річку
Він додому із далечі кличе, Потім простелився.
Де в калині живуть солов'ї. В лузі, ніби стрічка,
Він простелений тим, в кого серце Впала на калину
Не черствіє й дарує тепло. Хмарка сивувата,
Хай цей символ сусідиться вічно, Я біжу в долину
В нашій хаті на мир, на добро. Рушничок шукати.
Виконується «Пісня про рушник».
Четверта сторінка. «Пісня — душа народу».
Вихователь. Яке це диво — українська народна пісня! Кого тільки не
полонила її вічна краса. Українська пісня — то живий скарб, що йде від
покоління до покоління, несучи радість чи смуток, чаруючи людську душу,
даючи їй силу й натхнення. Любов до рідного краю, мови починається з
колисаночки. В ній — материнська ласка і любов, світ добра, краси,
справедливості.
26
27. Учениця.
Тут мамина пісня лунає і нині, І я припадаю до неї устами,
Її підхопили поля і гаї, І серцем вбираю, мов спраглий води.
Її вечорами по всій Україні Без рідної мови, без пісні, без мами
Співають в садах солов'ї. Збідніє, збідніє земля назавжди.
Вихователь. Минають віки, змінюються покоління, а народні пісні
залишаються. Вони володіють чудовою здатністю полонити людське серце,
допомагати в праці, оспівувати з радістю відпочинок, тамувати душевний біль.
Земля наша українська така співуча, що не тільки кожне село, а й вулиця мала
свої пісні.
У рідному краї і серце співає,
Лелеки здалека нам весни несуть.
У рідному краї і небо безкрає,
Потоки, потоки, мов струни, течуть.
Тут кожна травинка і кожна билинка,
Вигойдують мрії на теплих вітрах,
Під вікнами мальви, в саду материнка,
Оспівані щедро в піснях.
«Легенда про пісню» (розповідь легенди).
Учень.
Коли пісні мойого краю І за народ пролита кров.
Пливуть у рідних голосах, В піснях — дівоча світла туга
Мені здається, що збираю І вільний помах косаря,
Цілющі трави я в лугах. В них юність виникає друга,
В піснях і труд, і день народу, Висока світиться зоря.
3. Виконуються українські народні пісні.
«Ой у полі криниченька».
«Чом ти не прийшов».
«Два дубки».
«Ой під вишнею, під черешнею» та ін.
П'ята сторінка. «При долині кущ калини».
Калина — найулюбленіша в Україні рослина. Про походження куща калини
розповідає народна легенда (розповідь легенди «Легенда про калину»), а також
казка «Калинка».
Похилена калина — засмучена дівчина. Щоб вівся рід, калину садили коло
хати. Кущ калини біля материнської хати — це не тільки окраса, а й наш
духовний символ, наша спадщина.
27
28. Учень.
Говорила мати: «Не забуться, сину,
Як будуєш хату, посади калину.
Білий цвіт калини —
радість України,
А вогняні грона —
наша кров червона.
Зоряна калина і краса, і врода
Нашої країни — нашого народу».
Пам'ятаєш, сину, що казала мати:
«Посади калину в себе біля хати».
Вихователь. З калини робили колиски для немовлят, прикрашали світлиці.
Учениця.
На калині мене мати колихала, Мого рідного синочка забавляє.
Щастя, долі в чистім полі виглядала, Виростай же, мій синочку, мій
Ой, калинонько червона, нахилися, соколе.
Від землі ти сили-соку наберися. Тобі щастям колоситься рідне поле,
Та літа давно минули-одлунали, Пролягла тобі на полі путь орлина
Як мене гілля високе колихало. І в дорогу проводжає цвіт калини.
Знов калина коло млина розквітає,
Вихователь. Вдумайтесь в слово «Батьківщина» і вдумайтесь в слова «Що
таке Батьківщина?». (Роздуми учнів).
Що таке Батьківщина? Шахтарем, хліборобом,
За віконцем калина, Зореплавцем хоробрим,
Тиха казка бабусі, Будівничим, солдатом —
Ніжна пісня матусі, Слід завжди пам'ятати:
Дужі руки у тата, Коли любиш ти все це
Під тополями хата. І приймаєш у серце,
Під вербою криниця, Як готовий щомиті
Серед лугу лелека, Від біди боронити
І діброва далека. Кожну в лузі травинку,
І веселка над лісом, Кожну в гаї пташинку,
І стрімкий обелісок... Значить — це Батьківщина
Ким в житті ти не станеш: Має доброго сина.
Наша свята земля, рідна оселя, солов'їна мова, невмируща пісня, червона
калина і все, про що ми говорили, — є нашою Батьківщиною, яка зветься
Україною. Тож любімо, шануймо, бережімо її та будьмо гідними її синами та
доньками.
28
29. Домашні обереги
Заняття в куточку народознавства
Мета: ознайомити учнів з народними звичаями, повір'ями; виховувати
глибоке почуття любові до рідної домівки, отчого краю, рідного слова.
Інтер'єр прикрашено рушниками; на столі лежать домашніобереги: рушник,
калина, хліб.
Людина завжди повинна пам'ятати звідки вона пішла в життя. Людина
не має права бути безбатченком.
О. Довженко
Вихователь.
Хата моя, біла хата
Рідна моя сторона,
Пахне любисток і м'ята,
Мальви цвітуть край вікна.
Дедалі більше віддаляється від нас в шаленому темні атомної епохи
біленька хата у вишневому садку з колискою та мудрим усміхом батька. У
цій хатині - наш корінь роду, щось одвічне, як життя, як святе, як мамина пісня.
Учень.
Ти стоїш небагата й пишна, Друзів кликала до вечері,
Виглядаючи з саду в луг, рідна хато моя стара!
Рясний цвіт обтрусили вишні Я в тобі розлучився з журбо
На солом'яний твій капелюх. І навіки спікався біди
Ти приймала і щастя і лихо, Я прощаюся нині з тобою,
Поважала мій труд і піт, Рідна хата моя назавжди!
Із - під сірої теплої стріхи Ти була мені наче мати,
Ти дивилась жадібно на світ. Ти служила мені як могла —
Відчинила ти лагідно двері Кожна кроквочка, кожна лата
Для нового життя і добра, Не жаліла для нас тепла.
(Пісня « Хата моя, біла хата » )
Вихователь. Біла хата, біла сорочка, біла свита. Це становило неодмінну
національну прикмету українця.
Для кожного з нас найсвятішими є слово Мати, Батьківщина. Адже
Батьківщина це не тільки наша країна, а й рідна домівка, і те місце де
тинародився і виріс, де минули найкращі роки твого життя.
З Берегині починається й Батьківщина. Рідна домівка... Вона оспівана в
піснях, оповита легендами, зігріта теплом материнської любові, яка передається
з колисковою піснею.
Основою української хати була піч. Вона охороняла родинне тепло. За
станом печі судили про охайність господині. Тут господиня готувала їжу, навчала
доньку поратися біля горщиків, з'ясовувала свої стосунки з невісткою. В печі не
лише готували страву вона створювала особливе родинне тепло.
29
