Переказ казкової повісті А.Ліндгрен "Міо, мій Міо" за розділами з використанням цитат Завантажити http://svitliteraturu.ucoz.ua/load/biblioteka/khudozhni_tvori/a_lindgren_mio_mij_mio/38-1-0-747

1. 1
Химинець А.А. http://svitliteraturu.ucoz.ua/load/biblioteka/khudozhni_tvori/a_lindgren_mio_mij_mio/38-1-0-747
Переказ повісті А.Ліндгрен «Міо, мій Міо»
Він у дорозі день і ніч
«Може, хтось пам'ятає, що передавали по радіо торік п'ятнадцятого жовтня? Може, хтось пам'ятає, що
йшлося про зниклого хлопчика? Ось що тоді передавали:
«Стокгольмська поліція розшукує дев'ятирічного Бу Вільгельма Ульсона, що вчора о шостій годині вечора зник зі
свого дому на Упландській вулиці, тринадцять. У Бу Вільгельма Ульсона білявий чуб, блакитні очі, а того вечора
на ньому були короткі брунатні штани, сіра вовняна сорочка і червона шапочка. Звістки про зниклого просимо
надсилати черговим поліційних дільниць». Отак передавали в радіо. Але про Бу Вільгельма Ульсона не надійшло
жодної звістки. Хлопчик зник, і ніхто не знав, куди він дівся. Ніхто не знав про нього більше за мене. Бо це я - Бу
Вільгельм Ульсон».
Дев'ятирічний хлопчик на ім'я Бу Вільгельм Ульсон (або просто Буссе) рано залишився без батьків (мама Буссе
померла, коли він народився, а хто його батько, нікому невідомо. Тітка назвала батька поганцем). Він жив у
притулку, а потім виховувався у чужій сім'ї - тітки Едлі й дядька Сікстена. Дратівливість і байдужість прийомних
батьків часто викликали у Буссе страждання і відчуття самотності. Тітка Едля й дядько Сікстен його не любили, їм
здавалося, що через хлопця в «їхньому помешканні ставало надто гамірно: я, мовляв, приношу надто багато
бруду з парку Тегнера, коли граюся там, розкидаю скрізь по кімнаті свій одяг, надто голосно розмовляю і надто
голосно сміюся. Тітка Едля раз по раз казала: - Проклятий той день, коли ти з ’явився у нашому домі! »
Здебільшого Буссе проводив свій час у свого друга Бенка. У цій родині батько завжди розмовляв з хлопцем,
«допомагав йому будувати моделі літаків, позначав карбами на одвірку в кухні, скільки він виріс, тощо. Бенкові не
забороняли сміятися, розмовляти й розкидати одяг, скільки він хотів. І всім хлопцям можна було приходити
гратися до Бенка». Лежачи у ліжку, гостро відчуваючи самотність, хлопчик Буссе мріяв про сильного й люблячого
батька, як у його друга Бенка.
Крім Бенка до Буссе була ласкавою тітка Лундін, що продавала садовину в ятці. Вона деколи пригощала хлопчика
цукерками та яблуками.
Ввечері чотирнадцятого жовтня тітка Едля кілька разів говорила, яке це лихо, що хлопець опинився в її домі.
Потім послала до пекаря купити її улюблених сухариків. Буссе надяг червону шапочку і вийшов на вулицю. Коли
проминав ятку з садовиною, тітка Лундін дала червоне яблуко й попросила вкинути в скриньку поштову картку.
Хлопчика здивувала картка, яку дала йому тітка Лундін. Вона світилася, ніби горіла. Літери яскріли, мов жарини.
Тітка Лундін писала королю Країни Далекої: «Той, кого ти так довго шукаєш, у дорозі. Він у дорозі день і ніч і
несе в руці знак — осяйне золоте яблуко».
Буссе мало не заплакав. Відчув себе дуже самотнім. Діти були разом з батьками, а він сидів сам надворі в темряві.
Герой врятував із пляшки з-під пива Джина, який прибув з Країни Далекої. Джин погодився взяти Буссе до Країни
Далекої так як у хлопчика в руці був знак - золоте яблуко.
Буссе прибув у Країну Далеку. Хлопчик побачив острів, який плавав у морі. «Повітря над ним було напоєне
пахощами тисяч троянд та лілей, у ньому бриніла дивовижна музика, краща за будь- яку музику на світі. На
морському березі височів великий білий замок...»
У Країні Далекій хлопчика зустрів батько-король. «Він простяг руки, і я кинувся йому в обійми. Він довго не
відпускав мене від себе. Ми тоді нічого не казали один одному. Я лише обіймав його за шию і мовчав». Виявилося,
що хлопчик не Буссе, а Mio. Міо щасливий у Країні Далекій. Дні всі як один веселі й радісні. Кожного вечора тато-
король приходить до хлопчика, разом будують моделі літаків, розмовляють. Щомісяця тато робить карби на
одвірку в кухні, щоб побачити, наскільки виріс син.
Розповіддю про все, що з ним відбулося Міо хоче поділитися зі своїм другом Бенком.
У трояндовому садку
Герой радіє з того, що він має можливість насолоджуватися красою трояндового саду. Але він жаліє, що немає
поруч його друга Бенка. Міо знайомиться з сином садівника Юм-Юмом, який дуже схожий на Бенка, але Юм-Юм
був поважніший і чемніший від Бенка. А мати Юм-Юма схожа на тітку Лундін.
Міо проводить весь день з новим другом.
Міраміс
Батько подарував Міо білого коня Міраміса з золотою гривою й золотими копитами.
«Я взяв Міраміса за вуздечку й помчав садком. Я мчав попід тополями так, що срібне листя застрявало в моєму
чубові. Я мчав усе швидше й швидше, і Міраміс перестрибував через найвищі трояндові кущі. Перестрибував
легенько, спритно, тільки раз зачепивсь За живопліт, і за нами дощем сипнули трояндові пелюстки».
Міо разом з Юм-Юмом на Мірамісі подорожують Країною Далекою. Вони зустрічають пастушка Ноно, який
зробив хлопцям сопілки та навчив грати чудову мелодію.
«- Ми збережемо ці сопілки,- сказав Юм-Юм.- І якщо колись розлучимося, то гратимемо цю мелодію.
Юм-Юм міцніше вчепився за мене, щоб не впасти з коня. Він притулився головою до моєї спини і сказав:
- Так, Міо, збережімо ці сопілки. І як ти почуєш мою сопілку, то знай, що я тебе кличу».
Міо дізнається, що Країна Далека межує з Землею Заморською. Але на ніч король наказує підводити міст, що
з’єднує країни, для того щоб убезпечити свою країну від злого лицаря Като.
Чи зірки слухають, коли ми граємо до них?
Наступного дня Міо та Юм-Юм знову зустрілися з пастушком Ноно. Хлопці відправилися до бабусі Ноно. Міо
дізнається, що братів Ноно забрав жорстокий лицар Като. Друзі залишаються ночувати на луці.
Колодязь, що ввечері шепоче
Міо з Юм-Юмом відправляються у Землю Заморську. Міо знайомиться з Їрі, і його братами та сестерами На
подвір'ї перед хатиною був круглий колодязь.
Хлопці пробули з Їрі та його братами й сестрами цілий день, гралися під старими деревами. Міо знайшов у траві
маленьку срібну ложечку, яка належала сестричці Їрі, яку вкрав лицар Като.

2. 2
Химинець А.А. http://svitliteraturu.ucoz.ua/load/biblioteka/khudozhni_tvori/a_lindgren_mio_mij_mio/38-1-0-747
Ввечері хлопці слухали колодязь повний казок і пісень. Одна з казок колодязя Міо особливо сподобалася. «Був собі
королевич, і одного разу він сів на коня і поїхав у мандри місячної ночі...» Подумати тільки! Наче про мене казка!
Адже я королевич!»
Він їхав пущею...
Міо разом з Юм-Юмом на Мірамісі відправляються у Пущу. Тут вони знайомляться з ткалею, як ткала чарівне
полотно. Її доньку теж викрав Като.
Міо вирішує поїхати Країну Чужинецьку. Разом з ним їде і Юм-Юм. «Хлопець королівської крові на білому
золотогривому коні разом зі своїм єдиним другом» - так сказано. І не можна міняти те, що визначено тисячі й
тисячі років тому».
Ткаля залатала плащ Міо чарівною тканиною та дала хлібину у дорогу.
Зачаровані птахи
Друзі ідуть по Країні Чужинецькій. «Ми досягли озера. То була наймертвіша, найчорніша вода на світі. Круг озера
здіймалися тільки високі, чорні, голі скелі. Над водою літало багато птахів: їх не було видно, тільки чутно. Я
зроду не чув нічого сумнішого за їхній крик. О, як мені було їх шкода! Вони ніби благали допомоги. В їхньому
крикові бриніла розпука і ридання. На другому боці озера, на найвищій скелі стояв великий замок. У ньому
світилося лише одне вікно. Воно скидалося на лихе око, жорстоке, небезпечне, моторошне око, що дивилося на нас
із ночі і бажало нам зла. Замок лицаря Като! Там, на другому боці чорної води, мешкав мій ворог, і я приїхав сюди,
щоб стати з ним на герць»
Герої рятують від голоду діда Ено. Він направляє їх до Зброяра по меч, який розтинає камінь. Зброяр живе у
найглибшій печері найчорнішої гори. Дорога туди лежить через Мертвий Ліс.
У мертвому лісі
Чорні вивідувачі – слуги Като – забрали коня Міраміса. Вони зрозуміли, що хтось перейшов кордон. Міо і Юм-
Юма шукають печеру Зброяра у нічному Мертвому лісі. Вивідувачі переслідують героїв. «Може, цілий Мертвий
Ліс так ненавидів лицаря Като, що ладен був допомагати тому, хто прийшов стати з ним до бою? Може, й це
дерево колись було зелене, з буйним свіжим листям, що шелестіло, як у ньому гуляв вітер? А жорстокість лицаря
Като вбила й отруїла його. Навряд чи дерево вибачило тому, хто вбив його зелене листя. Отож воно й захотіло
допомогти мені, що прийшов стати на герць із лицарем Като».
Втікаючи від вивідувачів, герої заховалися в печеру. «Цокіт копит наближався. Та зненацька сталося щось
несподіване. Перед нами розступилася земля, і я побачив невеличку печеру. І не встиг я усвідомити, що й до чого,
як ми з Юм-Юмом уже сиділи в ній, зіщулені і тремтячі». «Печера сховала нас. Я дивувався: чому? Може, навіть
земля ненавиділа лицаря Като й рада була допомогти тому, хто прийшов стати з ним на герць? Може, колись на
цій землі росла м'яка зелена трава, що на світанку вкривалася росою? А жорстокість лицаря Като вбила й
отруїла її. Навряд чи земля могла вибачити тому, хто вбив її м'яку траву, яка тут колись росла. Тож вона
прихистила того, хто прийшов стати до бою з лицарем Като».
Найглибша печера у найчорнішій горі
Над ранок вивідувачі примітили хлопців. «І тоді сталося щось дивне. Скеля, в яку ми впиралися спинами,
подалась, і не встиг я усвідомити, що й до чого, як ми опинилися всередині гори».
Герої опинилися в середині гори, а вивідувачі лишились назовні. До героїв вони не могли добратися, але хлопці
чули їхні голоси.
Блукаючи в печері, герої згубили одне одного. Але, завдяки грі на сопілці, друзі знайшлися. Нарешті герої
знайшли Зброяра. Він волочив за собою довгий ланцюг, яким був прикутий до кам'яної стіни. Хлопці дізнаються,
що Зброяр кує мечі, які вбивають добрих і невинних. Тому лицар Като і припнув його найнадійнішим у світі
ланцюгом, який не бере жоден вогонь і жоден молот, бо вони зроблені із ненависті лицаря Като.
Та Зброяр ненавидить Като. Він викував меч, що здатен розтинати камінь. «Цей меч викутий не на те, щоб
убивати добрих і невинних. Цей меч призначений для самого лицаря Като. У нього кам'яне серце … І ще залізний
пазур. Правої кисті в нього немає, а замість неї - залізний пазур. Цим пазуром Като видирає в людей серце з
грудей. Схопить людину, проведе пазуром - і серця нема. Потім закладає їй у груди кам'яне. Він вважає, що всі,
хто його оточує, повинні мати кам'яне серце». Зброяр віддав меч Міо.
Залізний пазур
Зброяр дає хлопцям човен і Міо з Юм-Юмом пливуть по Мертвому озеру до замку Като.
«Скаженіли хвилі на Мертвому Озері! Дарма було веслувати. Ми з Юм-Юмом тільки стримували веслами човен.
Та ось налетіла скажена хвиля й вирвала в нас одне весло і зламала друге весло. Хвилі ревли, клекотіли, здіймалися
до неба навколо нас і нашого човна, такого малого й утлого, як і ми». До нас злетілися зачаровані птахи. Вони
кружляли над нами й жалібно квилили. Птахи літали так низько, що я бачив у темряві їхні маленькі блискучі очі.
- Ти не брат Нонно? - спитав я в одного з них.
- А ти не сестричка Їрі? - спитав я іншого.
Але вони тільки сумно дивилися на мене блискучими пташиними очима, і в їхньому квилінні бринів розпач.
Хоч у нас не було весел і човен не мав стерна, проте він плив просто до замку лицаря Като.
Все ближче й ближче небезпечні скелі, все ближче й ближче чорний замок із пильним лихим оком, човен летить
усе швидше й швидше і ще дужче скаженіють хвилі.
- Зараз, зараз... Ох, Міо, зараз нам буде кінець! - мовив Юм-Юм.
Але тієї миті сталося щось дивне. Коли ми вже подумали, що рятунку нам немає, хвилі раптом уляглися. Цілком
уляглися. Вони легенько провели човен повз усі небезпечні рифи і, ледь погойдуючи його, прибили до стрімкої чорної
скелі під замком лицаря Като.
Я не розумів, чому хвилі спершу так скаженіли, а потім уляглися. Може, вони теж ненавиділи лицаря Като й
хотіли допомогти тому, хто прийшов стати з ним до бою? Може, Мертве Озеро було колись веселим блакитним
озером із затишними берегами, невеликим веселим озером, у якому ясної літньої пори віддзеркалювалось сонце й

3. 3
Химинець А.А. http://svitliteraturu.ucoz.ua/load/biblioteka/khudozhni_tvori/a_lindgren_mio_mij_mio/38-1-0-747
лагідні хвильки якого хлюпали об прибережні камені? Може, був такий час, коли біля його берегів купались і
гралися діти й над водою лунали дзвінкі дитячі голоси, а не жалібне квиління зачарованих птахів, як тепер?
Може, тому воно здіймалося навколо нас високими хвилями, може, тому зводило піняву стіну між нами і пильним
лихим оком, що стежило за озером із замку?
Герої піднімаються високою скелею до замку Като. Вивідувачі намагаються знайти хлопців, вони освітлюють
смолоскипами скелю. «Раптом сталося щось дивне. З озера знялася пташина зграя. Всі зачаровані птахи
залопотіли крильми й шугнули просто на нас. Один із них нагнався на смолоскип, і він випав з руки вивідувача. Ми
побачили, як униз пролетіла вогненна стрічка, й почули сичання смолоскипа, що погас у воді. Але за ним у воду
полетіла ще одна вогненна стрічка. Це спалахнув птах, що врятував нас. З охопленими полум'ям крильми він
потонув у хвилях Мертвого Озера. Нас дуже засмутила загибель птаха».
Герої піднялися на скелю. Кам'яна стіна замку подалася і відчинилася темна брама. «Ми з Юм-Юмом зайшли до
замку лицаря Като. Ніде темрява не була така чорна, ніде холод не був такий крижаний, а тиша така лиховісна,
як тут, у замку лицаря Като».
У темряві замку Юм-Юм зник. Міо почув чиїсь кроки і подумав, що це Юм-Юм.
«- я допоможу тобі,- прошепотів той, кого я вважав за Юм-Юма.- Візьмися за мою руку, і я допоможу тобі! І я
взявся за його руку. Але то була не рука. То був залізний пазур».
Страшнішого меча я ще не бачив у своєму замку
Като «мав у замку покій, повітря в якому було просякнуте злом. Це там він сидів дні і ночі й кував лихо. Повітря
там було таке просякнуте злом, що звичайна людина не могла ним дихати. Зло спливало звідти струменями і
вбивало все гарне й живе за вікном, пожирало все зелене листя, і всі квітки, і всю шовковисту траву, каламутним
серпанком обгортало сонце, і там ніколи не було справжнього дня, тільки ніч і ледь ясніший присмерк, майже
такий самий, як ніч. Тому не дивно, що вікно в його покої завжди світилося над Мертвим Озером, ніби лихе око. То
світилося крізь вікно зло лицаря Като, коли вночі він сидів у своєму покої й кував лихо. На мене напали його чорні
вивідувачі і привели до його покою. Там уже стояв Юм-Юм. Він був блідий і засмучений».
Зайшов лицар Като, і ми на власні очі побачили, який він страшний. Ми дивилися на його жахливе обличчя, а він
мовчки дивився на нас. І його зло лилося на нас, мов холодний струмінь, палило наші обличчя, мов пекучий вогонь,
просякало крізь наші голови, крізь наші руки, ятрило нам очі, заповнювало легені, коли ми дихали
Като забрав у Міо меча і викинув у вікно. Він хотів, щоб меч потонув у Мертвому озері. Лицар не хотів
перетворювати хлопців у птахів чи видирати серце, він вирішив замкнути хлопців у вежі, щоб вони там померли з
голоду.
Като: «Ти сподівався, що це буде ніч боротьби, але ти помилився, королевичу Міо. Це ніч голоду. А коли вона
скінчиться, в моїй вежі лежатиме лише кілька білих кісток. Це буде все, що залишиться від королевича Міо та
його зброєносця».
Като наказує замкнути героїв у вежі на сім замків і поставити сімох вартових перед дверима, а ще сімдесят
вивідувачів повинні були вартувати у всіх залах, у всіх коридорах і на всіх сходах між його покоєм і вежею.
У вежі з товстими кам'яними стінами було віконце, заґратоване залізними штабами, і було чути квиління
зачарованих птахів, що літали над Мертвим Озером.
Щоб не думати про голод, герої згадують Країну Далеку, свої мандри, починають грати на сопілках. Цю мелодію
почули птахи і цілою зграєю злетілися до вікна. Хлопці не мали сили вже грати і птахи відлетіли. Раптом з кишені
Міо випала ложечка, яка належала колись сестричці Їрі. Так як голод був нестерпним, то Міо поставив до рота
ложечку і уявив ніби він їсть. «І раптом відчув у роті щось дивовижне. В ложечці було щось їстівне, щось таке на
смак, як хліб, що втишує голод, і вода з кринички, яка втамовує спрагу. В ложечці були хліб і вода, а смачнішої їжі
я не міг собі уявити. Вона повернула мені силу і прогнала голод. Ложечка тим і була незвичайна, що не залишалась
порожня, весь час наповнювалася, і я їв із неї, аж поки наївся досхочу». Ложечка врятувала героїв від голоду. Та
ніч ще не скінчилася. Хлопці найбільше боялися, щоб Като не вклав їм до грудей кам’яних сердець. Через холод
Міо закрився плащем, який був підшитий ткалею зі споду чарівною тканино. Юм-Юм зрозумів, що це плащ-
невидимка і запропонував Міо покинути замок Като, а він залишиться. Міо від цього відмовився. Раптом вони
замітили птахів, яким вдалося підняти з Мертвого озера меч.
Міо завдяки чарівному плащі та мечу вибирається з вежі, щоб вступити в бій з лицарем Като.
«Цілу годину тривав той герць, на який чекали тисячі й тисячі років. Мовчазний, моторошний двобій. Мій меч
блискавкою літав у повітрі й стинався з мечем лицаря Като. Та нарешті я вибив меча з його руки. Лицар Като
стояв переді мною без зброї і знав, що двобій скінчився.
Тоді він роздер на грудях свій чорний оксамитовий жупан і крикнув:
- Дивись, щоб ти влучив у серце! Дивись, щоб ти влучив просто в моє кам'яне серце! Воно мене так довго муляло й
так мене ятрило!
Я глянув йому у вічі й помітив щось дивне. Помітив, що лицар Като прагне позбутися свого кам'яного серця.
Може, найдужче ненавидів лицаря Като сам лицар Като.
Я, не зволікаючи, підняв свого полум'яного меча, підняв на таку висоту, що прохромив наскрізь страшне кам'яне
серце лицаря Като. Тієї миті він зник. Так, наче його й не було. Але на підлозі лишилася купа каміння. І залізний
пазур. На підвіконні в покої лицаря Като сиділа сіра пташка й билася об шибку. Я раніше її не бачив, не знаю, де
вона була. Я підійшов до вікна й відчинив його, щоб випустити пташку. Вона шугнула вгору й радісно защебетала.
Видно, довго сиділа в неволі».
Я трохи постояв біля вікна, дивлячись услід пташці. І побачив, що ніч скінчилася й настав ранок.
Міо, мій Міо
Чудовий сонячний ранок. Чорні вивідувачі зникли. Сонце освітило замок. Міо почув гру Юм-Юма на сопілці.
Герої покидають замок, який розвалився, за одну мить обернувся у величезну купу каміння. На дворі їх зустрів
кінь Міраміс. Герої рушають до озера, щоб знайти птахів. Та на березі їх чекала купа дітей, серед яких - брати

4. 4
Химинець А.А. http://svitliteraturu.ucoz.ua/load/biblioteka/khudozhni_tvori/a_lindgren_mio_mij_mio/38-1-0-747
Нонно і сестричка Їрі. Тільки ткалина донька Мілімані померла, вона налетіла на смолоскип. Міо вирішує
загорнути Мілімані у свій плащ, у ту тканину, яку виткала її мати. І сталося диво. Мілімані ожила.
На човні до дітей припливли старий Ено та Зброяр. Ено розповів, що Мертвий ліс починає оживати, на деревах
з’явилися зелені листочки. Діти бачать, що по озеру пливуть човни, в яких сиділи бліді, виснажені люди. Вони
вражено, захоплено дивилися на сонце й на блакитну воду, адже досі ніколи не бачили сонця.
Міо впевнений, що колись м'який зелений мох та квіти сховають під собою купу каміння від замку Като, і ніхто не
знатиме, що там був замок.
Всі діти повертаються додому. Їх з радістю зустрічають батьки.
«Бу Вільгельм Ульсон живе в Країні Далекій, і йому там дуже добре у свого тата-короля»